Після тебе. Джоджо Мойєс
дивилися, потім він знову підняв руку.
– Радий зустрічі, Луїзо.
Він одягнув шолом, Джейк сів позаду нього. Я дивилася, як вони від’їжджають, – і через це Джейк показово закотив очі, коли одягав свій шолом. Я згадала, що він казав під час зустрічі: «В основному спить із жінками».
Компульсивно спить із жінками.
– Ідіотка, – сказала я собі й пошкутильгала до своєї машини, що поволі кипіла у вечірній спеці.
5
Я жила на самісінькій околиці Сіті. Ну а для тих, хто сумнівався, навпроти була величезна яма під офісну будівлю, на огорожі якої було написано «ФАРТІНҐЕЙТ – ТУТ ПОЧИНАЄТЬСЯ СІТІ». Ми жили там, де блискучі скляні будівлі зустрічалися зі старими брудними цегляними будинками з підйомними вікнами, де юрмилися магазини карі та цілодобові крамниці, стрип-бари й офіси мікротаксі, які ніяк не хотіли помирати. Моя багатоповерхівка втулилася між такими архітектурними упертюхами, схожими на забруднені свинцем склади, які стурбовано дивилися на наступ сталі та скла, роздумуючи, як недовго їм лишилося жити. Можливо, їх ще врятує якийсь хіпстерський соковий бар чи роздрібний магазин. Я тут не знала нікого, крім Суніла, господаря крамниці, та жінки з пекарні, де продавали бублики, – остання мені привітно всміхалась, але, здається, не говорила англійською.
Здебільшого мене цілком улаштовувала ця анонімність, адже я й приїхала сюди, щоб утекти від своєї історії, від відчуття, наче всі навкруги знають про мене геть усе. Сіті змінювало мене. Я пізнала його невеличкий куточок, його ритм та небезпеки. Дізналася: якщо дати п’яниці коло автобусної зупинки якусь монетку, то наступні вісім тижнів він ночуватиме в тебе під дверима. Якщо йдеш пізно вулицею, то краще тримати ключі між пальцями. Якщо виходиш уночі по пляшку вина, краще навіть не дивитись у бік купки хлопців біля кіоску з кебабом. Я вже не переймаюся через звук ґвинтів гелікоптера над головою.
Я б могла тут жити. І я краще за будь-кого знала, що можуть статись і гірші речі.
– Привіт.
– Привіт, Лу. Знов не можеш заснути?
– Та лише десята вечора.
– Що новенького?
Натан, колишній фізіотерапевт Вілла, останні дев’ять місяців працював у Нью-Йорку на директора великої компанії, відомої на Волл-стрит, – той жив у чотириповерховому приватному будинку в місті й мав якісь проблеми з м’язами. У мене вже стало звичкою телефонувати Натану, коли я не могла спати вночі, – приємно знати, що завжди є хтось, хто зрозуміє. Хоч іноді мені дошкуляла заздрість: усі змогли жити далі. Усі чогось досягли.
– Як там Велике Яблуко?[15]
– Непогано? – Через австралійський акцент його відповіді звучали як питання.
Я лежала на дивані, закинувши ноги на підлокітник.
– Щось ти не все розказуєш.
– Ну гаразд. Мені підвищили платню, так що все добре. Я купив квитки додому – хочу полетіти на кілька тижнів побачитися зі старими. Буде непогано. Вони страшенно радіють: моя сестра вагітна. О, а ще я зустрів пташку з шикарною фігурою в барі на Шостій авеню – ми наче непогано порозумілись, я запросив її на побачення. Коли я сказав, чим займаюся, вона відповіла,
Неформальна назва Нью-Йорка.