Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
валюта – ось де відповідь, – розповідав він дочці. – Вілл Роджерс гадає, що це земля, бо її є скільки є, більше не зроблять, але те саме можна сказати й про золото зі сріблом. Людина, яка кохається в грошах, – покидьок, вартий лише ненависті. Людина, яка не вміє ними розпоряджатися, – дурень. Ненавидіти його не варто, краще пожаліти.
Френ замислилася, чи не про бідолашного Пола Карсона мова, адже вони з батьком товаришували ще тоді, як її й на світі не було, та вирішила не перепитувати.
Хай там як, а йому можна було не говорити, що за хороші роки він назбирав удосталь, аби вони не злидарювали. Натомість він розказав, що дочка ніколи не була для них тягарем, навіть у найгірші часи, і повноправно хвалився друзям, що відправив її на навчання. Гордо додавав, що проблеми, яких не долали його гроші та голова дочки, Френні вирішувала по-старомодному – гнула спину й ворушила булками. Якщо хочеш виборсатися з лайна, допоможе лише праця, важка праця. Її мати не завжди це розуміла. Подобалося це жінкам чи ні, а життя їхнє змінилось, і Карлі було важко змиритися з тим, що Френ не полювала на чоловіків в Університеті Нью-Гейвена.
– Дивиться, як Лодери готуються до одруження, – говорив Пітер, – і думає: «На її місці мала б бути моя Френ. Емі гарненька, та коли поставити її поряд із моєю Френ, Емі Лодер виглядатиме, як стара тріснута тарілка». Твоя мати всеньке життя міряла однією лінійкою, і вона вже не зміниться. Тож коли ви іноді зчіпляєтесь і починаєте іскрити – ось тобі причина. Немає кого звинувачувати. Та не забувай, Френ: вона застара, щоб мінятися, але скоро ти станеш досить дорослою, аби це зрозуміти.
Далі він знову повів мову про роботу – розказав, як один із його співробітників мало не відчавив собі великого пальця, бо думками був у більярдній, а руку з-під преса не витяг. Лестер Кроулі відштовхнув того дурня саме вчасно. Однак, зазначив Пітер, Лестер Кроулі не може постійно вештатися поряд. Немов згадавши, що скоро і його там не буде, він зітхнув, а тоді всміхнувся й почав розписувати їй ідею про автомобільну антену, яку можна приховати під оздобленням на капоті.
Він говорив соковитим, утішним голосом, розказуючи то про одне, то про інше. Їхні тіні довшали, рухаючись уздовж рядків разом із ними. Як завше, батько заколисав її, заспокоїв. Френ прийшла дещо розповісти, та, відколи себе пам’ятала, часто траплялося, що вона приходила розказувати й лишалася послухати. З ним не було нудно. Наскільки вона знала, з ним ніхто не нудився. Хіба що мати. Він був оповідачем, і то чудовим.
Вона усвідомила, що батько замовк. Він сидів на камені в кінці свого рядка, набивав люльку та дивився на неї.
– Френні, тебе щось бентежить?
Не знаючи, з чого почати, вона тупо дивилася на нього. Прийшла все розповісти, та тепер не знала, чи зможе. Між ними напнулася мовчанка. Тиша зростала й нарешті перетворилася на провалля. Френні не витримала і стрибнула.
– Я вагітна, – просто сказала вона.
Він перестав напихати люльку й просто дивився