Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
на це діло.
– Так, старий, важко. А життя яке?
– Ага, – зітхнув Ллойд, і вони рушили до Джорджа.
– Мпф, – почав Джордж, несамовито метляючи головою. – М-м-м-мнх! М-м-м-мпх!
– Так, я знаю, – заспокоював його Бац. – Лайно, правда? Джордже, мені шкода, без пизди. Нічого особистого, розумієш? Пам’ятай це. Ллойде, потримай його за голову.
Та легше було сказати, аніж зробити. Розкішний Джордж хвицав головою, як навіжений. Він сидів у кутку гральної кімнати й постійно бився скронею об її шлакобетонні стіни. Здавалося, він цього й не помічав.
– Тримай його, – спокійно повторив Бац і відірвав шматок скотчу.
Урешті Ллойд зловив його за волосся й утримав рівно настільки, щоб Бац устиг приліпити стрічку на ніс Джорджа, таким чином заклеївши всі його дихальні шляхи. Джордж ошалів. Він вивалився з кутка, упав на живіт і почав дриґатися на підлозі – так, наче хотів її зґвалтувати. З-під стрічок чулося приглушене гудіння, і Ллойд здогадався, що то крики. Бідолашний мужик. Перш ніж остаточно затихнути, Джордж борсався майже п’ять хвилин. Хвицався, звивався та стукав. Обличчя в нього стало червоним, як стіна старої батьківської комори. Наостанок Розкішний Джордж підняв зв’язані ноги на вісім-десять дюймів і торохнув ними об землю. Ллойдові це нагадало щось бачене в мультфільмі про Баґза Банні. Він гигикнув, і стало трохи веселіше – сама Джорджева вистава була доволі моторошною.
Бац присів поряд із ним і помацав пульс.
– Ну?
– Друзяко, тут цокає лише годинник, – сказав Бац. – До речі, годинник… – Він підняв м’ясисту Джорджеву руку й глипнув на зап’ясток. – Нє, звичайний «Таймекс». Аби ж бодай «Касіо» чи щось таке…
Він впустив руку небіжчика.
Ключі від автівки були в Джорджа в передній кишені штанів. У шафі на першому поверсі Ллойд із Бацом знайшли слоїк від арахісового масла «Скіппі», наполовину наповнений монетками, і його також прихопили. Дріб’язком там було двадцять шість доларів і шістдесят центів.
Джоржевою автівкою виявився старий скрипучий «мустанг» із чотириступеневою коробкою передач, кепськими амортизаторами й шинами такими ж лисими, як і Теллі Савалас.[74] Вони виїхали з Веґаса трасою 93 й попрямували на південний схід, до Аризони. До дванадцятої години наступного дня (це було позавчора) оминули Фінікс об’їзними дорогами. Учора близько дев’ятої Бац із Ллойдом зупинилися за дві милі від Шелдона та зайшли до старої запилюженої крамниці з усякою всячиною на аризонській трасі 75. Вони обчистили крамницю й прибацнули власника – літнього джентльмена зі вставними зубами з поштового каталогу. Вони забагатіли на шістдесят три долари й розжилися пікапом старого чувачели.
Цього ранку в пікапа пробилося два колеса. Одночасно. Вони з півгодини роздивлялися дорогу, передаючи з рук у руки міцний косяк, та не знайшли ані цвяха. Нарешті Бац сказав, що то, певне, збіг такий. Ллойд відповів, що так, Бог свідок, він чув і про химерніші речі. А тоді, наче їхні молитви почули, з’явився «конні». Трохи раніше, самі того не знаючи, вони перетнули штатний кордон між Аризоною і Нью-Мексико,
Арістотеліс «Теллі» Савалас (1922–1994) – американський актор, найвідомішою роллю якого є детектив Кожак з однойменного телесеріалу, який показували в 1970-х рр. Прихильники горор-фільмів знають його за фільмом «Поїзд жаху».