Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо Мойєс
вам доведеться придбати новий квиток.
Нелл дивиться на свій квиток, який віддає адміністраторка. Ну так, чорним по білому написано: «Поверненню не підлягає».
– Новий квиток? І скільки він коштує?
Француженка щось говорить у слухавку, а тоді прикриває її рукою.
– Сто сімдесят вісім євро. Бронювати?
Сто сімдесят вісім євро. Близько ста п’ятдесяти фунтів.
– Хм… знаєте що? Мені… потрібно владнати деякі справи.
Нелл бере квиток, не в змозі підвести погляд на француженку. Вона почувається ідіоткою. Звісно ж, дешевий квиток не можна повернути.
– Дякую.
Вона поспішає сховатися в тиші свого номера й не звертає уваги на те, що адміністраторка її гукає.
Нелл сидить на краєчку ліжка й тихенько щось бурмоче. Що ж, вона може віддати половину свого тижневого заробітку, щоб повернутися додому, або затриматися ще на ніч, щоб наодинці пережити найгірший романтичний вікенд. Звісно, можна сидіти в цій мансардній кімнаті й дивитися французьке телебачення, яке вона не розуміє. А можна сидіти в кафе, намагаючись не звертати уваги на щасливі пари.
Вона вирішує зварити каву, але в номері немає чайника.
– Та що ж це таке! – говорить вона вголос. І вирішує, що ненавидить Париж.
І саме в цю мить Нелл помічає на підлозі відкритий конверт, із якого щось визирає. Вона нахиляється й піднімає його. Усередині два квитки на виставку художниці, про яку вона ніби десь чула. Нелл перевертає конверт. Мабуть, його загубила та американка. Вона кладе квитки в кишеню. Пізніше вона вирішить, що з ними робити. А зараз потрібно трохи підфарбуватися, вкласти волосся і йти пити каву в кафе.
На вулиці при денному світлі Париж подобається їй значно більше. Вона йде вулицею, доки не знаходить миле на вигляд кафе, і замовляє каву з круасаном. Нелл обирає столик на вулиці. Вона здригається від холоду й сідає за столик поряд із якимись людьми, які також п’ють каву. Вона гладить песика літньої французької пані, яка сидить поряд, її шарф нагадує японське оригамі. Нелл робить кілька фото. Якийсь француз вітається з нею, злегка піднімаючи капелюха, і вона не може стримати усмішку.
Кава дивовижна, і круасан – справжня смакота. Вона занотовує в записнику назву кави, якщо їй раптом захочеться повернутися. Вона залишає чайові й повертається в готель. Нелл думає: «Що ж, у мене були й гірші сніданки». На протилежному боці вулиці помічає крамницю із сумочками й вирішує підійти ближче. Вона стоїть біля вітрини, ще ніколи дівчина не бачила таких елегантних сумок – з уміло обробленої шкіри, дивовижних пастельних кольорів. Крамниця нагадує декорації до кінофільмів. Нелл іде далі й раптом чує віолончель. Вона роззирається довкола, доки не помічає вікно, з якого линуть ці дивовижні звуки. Нелл слухає, а тоді сідає на сходи біля будинку. Це найпрекрасніше, що вона коли-небудь чула. Коли музика затихає, на балконі з’являється дівчина, тримаючи в руках віолончель, і дивиться вниз. Нелл встає, трохи ніяковіючи, а тоді йде далі, занурена у власні думки.
Вона все ще не може вирішити, що робити. Повільно йдучи й сперечаючись