Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо Мойєс
нього. Тут душно, вікна запотіли, гарно одягнені жінки під п’ятдесят щось весело розповідають своїм супутникам, усі говорять французькою, парочки дивляться одне на одного крізь келихи вина. Нелл почувається ніяково, ніби в неї на грудях висить табличка з написом «Пожалійте мене. Мені немає з ким повечеряти». Вона дивиться на дошку з меню, подумки кілька разів повторюючи незнайомі слова, перш ніж промовити їх уголос.
– Bonsoir[2]. – Офіціант із поголеною головою у довгому білому фартуху ставить перед нею карафу води. – Qu’est-ce[3]…
– Je voudrais le steak frites, s’il vous plaît[4], – швидко промовляє вона.
Страва, яку вона замовила, – стейк із картоплею, – дуже дорога, але це єдина назва, яку вона може вимовити.
Офіціант киває й озирається, ніби його щось відволікло.
– Стейк? А що мадемуазель питиме? – запитує він досконалою англійською. – Трохи вина?
Вона збиралася замовити колу, але ледь чутно промовляє:
– Так.
– Bon[5], – промовляє офіціант.
За хвилину він повертається з кошиком хліба й карафкою вина. Ставить усе це перед нею, ніби це цілком нормально, що жінка в п’ятницю вечеряє наодинці.
Нелл навіть не може пригадати, щоб коли-небудь бачила в ресторані самотню жінку, якщо, звісно, не брати до уваги той раз, коли якось їздила в Корбі й бачила біля вбиральні в кафе жінку з книгою в руках, яка замість основної страви замовила два десерти. Там, де живе Нелл, дівчата ходять вечеряти компаніями і їдять переважно карі, але перед цим п’ють весь вечір. Старші жінки ходять самі пограти в бінго чи на сімейні свята. Але жінки ніколи не вечеряють на самоті в ресторанах.
Вона роззирається довкола, жуючи хрусткий французький хліб, і бачить, що тут, окрім неї, є інші, які їдять наодинці. За столиком із протилежного боку вікна сидить жінка, перед нею карафка червоного вина, вона тримає в руках цигарку й спостерігає за людьми, які проходять мимо. У кутку якийсь чоловік читає газету й наминає щось зі своєї тарілки, жінка зі щілиною між зубами, з високим комірцем-стійкою теревенить з офіціантом. Ніхто не звертає на них жодної уваги. Нелл трохи розслабляться й розмотує шарф.
Вино хороше. Вона робить ковток і відчуває, як напруга складного дня поступово зникає. Вона робить іще ковток. Ось їй приносять стейк – він смачно парує, скоринка добре підсмажена. Але коли вона його розрізає, виявляється, що м’ясо з кров’ю. Вона думає про те, щоб відправити стейк назад, але їй не хочеться зчиняти галас, тим паче з її знанням французької.
А взагалі на смак дуже навіть нічого. Картопля хрустка, золотава, гаряча, а зелений салат дивовижний. Вона з’їдає все до останньої крихти, дивуючись своєму апетиту. До неї підходить офіціант, він усміхається, помічаючи її задоволене обличчя.
– Ну як, смачно?
– Дивовижно! – відповідає вона. – Дякую, е-е-е… merci[6].
Він киває й доливає вино в келих. Вона тягнеться за келихом і якимось чином перекидає червоне вино на білий фартух і туфлі офіціанта, на яких миттю починають розпливатися багряні
Добрий вечір (
Що… (
Я б хотіла замовити стейк із картоплею, будь ласка (
Гаразд (
Дякую (