Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
покинула сої володіння, де вона почала відчувати себе богинею і попрямувала до овочевого – найдальшої крамниці від її будинку. Там вона затарилася морквою, капустою, картоплею, декількома лимонами та яблуками, базиліком і петрушкою, віднесла два пакети до себе, а потім – наступний магазин, м’ясний, де на неї чекали фунт шинки та свіжа баранина. Два французькі багети та три плюшки у пекаря, рахат-лукум до кави, десяток яєць… Врешті-решт, Ґейдвіг забила холодильник на тиждень.
Залишалася тільки бакалія сусідньому домі, найстарішій будівлі на цьому майданчику. Чомусь Ґейдвіг не хотіла йти туди, проте її щось змушувало і тягло до дому з червоної цегли, у якому не було натяку на вікно чи вітрину. На дерев’яних дверях кривими літерами було написано «Букалея», а під цим – напис дрібнішими: «Стукати. Завідчинено. Напис слів вивірено за словником школи. За памілки бити автора».
Після довгих вагань Ґейдвіг нарешті взялася за бронзове кільце і постукала у двері. Чекати довелося хвилин п’ять, поки не заскрипів засув і рука не втягнула Ґейдвіг у приміщення – на вигляд звичайна крамниця, але без електрики. У на полицях містився звичайний крам, яким торгують у бакалії, але усі товари були ретельно розсипані по глиняних банках з написами тим самим кривим почерком, що зробив напис на дверях. На стійці знаходилися терези – іржава річ з двома чашами, касовий апарат був також допотопним, бо треба було крутити ручку, щоб він працював, а за прилавком сиділа ще одна продавщиця. Стара чи ні – важко було сказати. Поверх одягу було накинуто крапчастий плед, у який вона куталась, бо у приміщенні було холодно. У такому світлі неможливо було розгледіти її обличчя, тільки волосся, чомусь завите у буклі, Белло наче сніг. Ґейдвіг втратила дар речі від того, що ця жінка з такою силою затягнула її до свого магазину.
– Ну, так що будемо вибирати? Мій час – мої гроші, – прорипіла тітка, не припиняючи плетіння та клацаючи спицями. – Май на увазі, що я тут рахую час по хвилинам.
– Сіль, цукор, крупи – гречану та пшону, – каву та чай, – нарешті відповіла Ґейдвіг.
– Візьми банку та постав на стійку, – проказала продавщиця. – Я тобі нічого давати не буду. Тут самообслуговування.
Ґейдвіг довелося багато часу витратити на пошуки не обхідних банок та ставити їх по одній на прилавок. Поставивши останню банку вона запитала:
– Мені і самій важити?
– Терези не працюють, я продаю банками. Шість банок по сотні, отже шістсот, плюс послуги: за стук – десятка, за запрошення двадцять, за вилупляння на товар – тридцять, розмова №1 – сорок, самообслуговування – десять за хвилину, калькуляція – п’ятдесят, підбиття підсумку – сорок. Підсумок – тисяча.
– Я нарахувала тільки дев’ятьсот сорок.
– У тебе картка, я і так знаю. Готівкою зараз ніхто не користується, як у добрі старі часи. Я знімаю відсоток за користування терміналом. А безкоштовно