Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
з них відрахують те, що ти витратила сьогодні. Доречи, чому тратила так скромно? Твої статки зростатимуть, і ти будеш змушена витрачати більше на себе улюблену.
– Мені приємні твої поздоровлення, – трошки сухо відповіла Ґейдвіг, – але я зараз мушу ще раз переглянути нотатник. – Потрібно завтра практикуватися.
Ікол легко застрибнув на високий прилавок та сів, підперши голову лівою рукою. Його обличчя мало незадоволений вигляд, але неможливо було дивитися на нього без посмішки.
– Так ти мені не зробиш гарячої кави? – спитав він, розтягуючи слова. – З вершками?
– Ти слідкував за мною? – поцікавилась Ґейдвіг. – Де твої агенти, я їх не бачу, отже ти цей хід виграв, визнаю.
– Наглядачі за тобою є, але не там шукаєш, – розсміявся Ікол. – Про каву я серйозно.
– Тоді йдемо до кухні. Там і поговоримо.
– Краще тут. Я зручно вмостився і не хочу спускатися, – відповів Ікол.
Щоб прискорити процес, Ґейдвіг приготувала напій у кавомашині, а вершки додала з балону, що знайшла у холодильнику, бо намагаючись додати звичайних вершків, вона ледве не відірвала трубку капучинатора. Каву Ікол проковтнув залпом, поставив філіжанку поруч з собою.
– Ти більш нічого не хочеш мені розповісти? – спитав він напівбайдужим тоном. – Про жорна.
Ґейдвіг здивовано подивилася на нього.
– У твоїй майстерні є така штукенція – утилізатор зветься. Кидай у нього усе, що вважаєш за непотріб і він усе знищить. Знаходиться під підлогою, працює автоматично. Самій під стіл не раджу залазити. Що впало – те й пропало, як кажуть.
І посміхнувся їй, трохи вишкірюючи зуби.
– Картку, – промовив він і вигнув спину наче роздратований кіт.
Ґейдвіг дістала шматок пластику з кишені штанів та демонстративно передала його Іколу. Той знову посміхнувся, задоволено, та сунув пластик до внутрішньої кишені темно-синього пальта.
– Так краще для тебе. Твою принесу через день, та будемо створювати тебе нову ще раз. Мені цікаво, як там маленька Августа. Чи їй не боліло, коли ти її скинула, потім так по-звірячому різала, а наостанок кинула до жорен?
Тон, з яким він це сказав, був сухим, але від нього Ґейдвіг по-справжньому злякалася.
– Бачу, мої слова тебе вразили, але що з тобою? – весело розсміявся Ікол. – Це ж тільки бездушне нежива лялька, яку я жартома назвав Августою.
– Садюго, – пошепки видавила крізь зуби Ґейдвіг.
– А від страху ти отримала задоволення, – Ікол продовжував приколюватися. Він схопив чашку та надяг собі га носа, забруднюючи його кавовою гущиною. – Уяви, лялечко, на якому зараз місці воно буде?
Ґейдвіг нічого не сказала – тільки вихватила філіжанку, гримнула нею об підлогу і побігла до себе під регіт Ікола. Вичекавши, доки вона замкнеться у спальні, він піднявся нагору та розмістився у вітальні на софі, не перестаючи реготати та викрикувати різні дурниці. І так протягом