Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
Ґейдвіг.
– Ти забуваєш важливу річ, – посміхнувся Ікол. – Ти сьогодні переможниця, а перемогу – кожну з твоїх, навіть найдрібнішу та незначну – треба відсвяткувати. Не хочеш «La Loup Blanc», окей. Я знаю багато чудових місць, куди можна відправитися зараз. Там твоя втома зникне швидко і ти забудеш про свої жахи. Тим більш, що у гніві ти страшна, а у розпачі та втомі – ще більш спокуслива, я про це тобі казав? Щось з голови вилетіло. Усе через ці кляті справи – ані хвилини на особисте…
Ґейдвіг зрозуміла, що від чергового ресторану їй не відмовитися. Ікол допоміг їй встати з підлоги, а його цілунок у губи цього разу був довгим, але відчуття були такими ж, як і від його дотику.
– Ікол, хто ти є насправді? – прошепотіла Ґейдвіг. – Я не розумію цього і не хочу. Ти є і…
У відповідь він тільки приклав свій вказівний палець до її вуст.
– Ти знаєш достатньо, більшого тобі і не потрібно знати – жартома відповів він на запитання Ґейдвіг і знову змінив тему розмови: – Зараз заїдемо до тебе. Я вже вирішив, куди йдемо сьогодні, але у цій сукні від мадам Дізгайз тебе туди не пустять. Що таке хизування на публіці знаєш?
– Ні – послідкувала коротка відповідь.
– От і добре, сьогодні буде твій перший вихід. Ми ще встигнемо встигнемо змінити тебе на щось більш класичне, бо туди, нажаль, пускають тільки у класичному вбранні. Я хочу, щоб ти дечого повчилася та водночас сповна насолодилася смаком перемоги, тому твоя втома недоречна.
Цьому доводу Ґейдвіг нічого не могла протиставити. Вона тільки дала задовільну відповідь і покинула студію у такому вигляді, в якому була на телезйомках – і це унеможливило її комфортний проїзд в автівці, бо сидіти вона повинна була, немов проковтнувши жердину – і не одну – та ще й спідниця була майже у неї на голові, що сковувало її руки, адже тканина огорнула тіло як металеве липке павутиння. Муки нерухомого стану закінчилися тільки тоді, коли приїхали до сходів на набережній. За годину поїздки тіло Ґейдвіг оніміло так, що її неможливо було видряпати з салону, і навіть Іколові знадобилося хвилин п'ятнадцять, щоб витягнути страшну спідницю. Закінчилося усе випаданням Ґейдвіг на бруківку, вкриту льодом, при цьому сукня чомусь спрацювала як матрац. Ікол допоміг Ії підвестися і відвів до «Лялькового раю». Коли відімкнули двері і увійшли до крамниці, Ґейдвіг знайшла ножиці та перерізала шнури корсету. Сукня непомітно сослизнула з її розписаного тіла оголяючи його природну шкіру.
– А зараз – митися, – почула вона наказ Ікола. – Щось є у холодильнику?
І, не чикаючи на відповідь, він скерував свою ходу до кухні. Ґейдвіг тільки пожала плечима і пішла нагору. Звідти вона побачила велику корзину з тими великими білими квітами, назви яких вона не могла зараз пригадати, але які постійно дратували її. Мабуть, їй здалося це дивним, але мить тому ніяких квітів у лавці не було. Часу на здогадки теж, тому вона швидко побігла до ванни. Яким навіженим не був би Ікол, але він подобався їй усе