Одного разу на Різдво. Джозі Сільвер
дня мого народження.
– Подобається! – я всміхаюся, а голова йде обертом від масштабу події, яка розгортається навколо мене. – Гадки не маю, що відбувається, але, чорт забирай, я це обожнюю!
Барнз Коммон – звичайне місце вигулу собак та недільних крикетних матчів – зараз перетворився на чарівну Країну Чудес: тут, куди тільки сягає око, панує кіч Америки п’ятдесятих. Королеви диско на роликах розносять на столики під шатрами на галявині коктейлі з кока-колою й морозивом, блищить срібло фургончиків з їжею, які оточують поле. Повсюди люди розстеляють скатертини для пікніка, дівчата в барвистих сукнях з рюшами та в затемнених окулярах гріються на сонечку, розляглися на спині чи підперлися ліктями та надувають бульбашки із жуйки. Повсюди музика. Духовий джаз-бенд гримить рок-н-ролом п’ятдесятих, а на дерев’яному танцполі під шатром витанцьовують енергійні пари. По периметру з високих колонок лунають знайомі пісні з «Бріоліну». Я навіть помічаю школу краси в стилі поп-ап, де в дівчат, убраних у рожеві комбінезони та відповідні перуки, можна пофарбувати нігті та підвести очі. Народ кричить, штовхається вишнево-червоними машинками на автодромі, а величезне чортове колесо сяє й височіє над усім полем, його блискучі біло-рожеві, як морозиво, кабінки, злегка погойдуються на теплому вітерці.
– Нічого не хочу, тільки ось на це колесо, – видихаю я.
Це – найбільший, найбожевільніший подарунок на день народження, який я колись отримувала. Серце в мене зараз легке, мов пір’їнка, прив’язана до повітряної кульки.
Джек
Химерність цього місця зашкалює. Не знаю, як Сара все це робить. Більшість просто купує якогось торта чи йде кудись пити в честь дня народження. Але не Сара. Їй якось вдалося знайти цю феєрію, умовити мене й Біллі бути їхніми Ті-Бердами, супроводжувати їх у цей день. Не для кожної жінки я б пішов на таке. Я опирався й майже відмовився, бо, якщо чесно, це все мені нагадувало нічне жахіття. Але зараз думаю, що тут доволі круто. Вона каже, це називається «Таємний кінотеатр». Я гадав, тут буде екран просто неба, кілька фургончиків з бургерами, і таки тут є величезний екран, виставлений заздалегідь, але, Боже, це місце – дещо зовсім інше. Таке відчуття, що ти перебуваєш у самому фільмі, а не в кінотеатрі, і, я гадаю, нам дісталися дві найкрасивіші леді в рожевому з усього збіговиська.
Сара… Боже. Вона ніколи не робить нічого наполовину. Вона йде трохи попереду мене, її ноги в цих чорних легінсах видаються вдвічі довшими, ніж зазвичай. Я постійно відчуваю, що біжу за нею, намагаючись наздогнати, вона завжди тримає мене в напрузі, але останнім часом набрала такої швидкості, що іноді, здається, зовсім зникає з мого поля зору. Ця прихована дрібничка щоразу спантеличує, але я запобігаю їй, коли знову наздоганяю Сару.
Лорі теж сьогодні приголомшлива. Вони із Сарою, мов у журнальній статті про те, яким може бути однакове вбрання на двох різних дівчатах. Сара на високих підборах та з кінським хвостом – портрет найпопулярнішої дівчини в класі. А пружні кучері Лорі – стриманіша краса. Якби ми справді були старшокласниками, Сара