Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк
промовив раптом за нами чийсь хрипкий голос.
Ми обернулися. Перед нами височіла людиноподібна гора: тіснуваті смугасті штани, тіснуватий піджак-маренго й чорний котелок.
– Альфонсе! – скрикнула Патриція Гольман.
– Власною персоною, – погодився він.
– Ми виграли, Альфонсе! – знову закричала Пат.
– Сила, сила. То я, виходить, запізнився, га?
– Ти ніколи не запізнюєшся, Альфонсе! – сказав Ленц.
– Хотів, власне кажучи, трохи підхарчити вас. Ось шинка, трохи солонини – самі реберця. Усе вже нарізано.
– Давай сюди й сідай з нами, золотий чоловіче! – гукнув Готфрід. – Зараз ми тобі все розповімо.
Він розгорнув пакунок.
– Господи, – здивувалася Патриція Гольман, – цього вистачить на цілий полк!
– Про це можна буде сказати тільки потім, – зауважив Альфонс. – До речі, ось іще кюммель, тільки-но з льоду.
Він дістав дві пляшки.
– Уже відкорковано.
– Сила, сила, – вимовила Патриція Гольман.
Альфонс по-дружньому підморгнув їй.
Під’їхав, гуркочучи, «Карл», Кестер і Юп вискочили з машини. Своїм виглядом Юп скидався на молодого Наполеона. Вуха в нього світилися, мов церковні вітражі. У руках він тримав велетенський, зроблений без будь-якого смаку, срібний кубок.
– Це вже шостий, – сказав, сміючись, Кестер. – Ці хлопці ніяк не вигадають чогось іншого.
– Тільки оцей глек? – по-діловому запитав Альфонс. – А гроші?
– Є й гроші, – заспокоїв його Отто.
– Тоді в нас грошей – як сміття! – зауважив Грау.
– Буде, здається, непоганий вечір…
– У мене? – спитав Альфонс.
– Це для нас справа честі, – відповів Ленц.
– Гороховий суп зі свинячим тельбухом, вухами й ніжками, – почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі у Патриції Гольман з’явився вираз глибокої пошани. – Зрозуміло, що я частую, – додав він.
Підійшов, проклинаючи свою невдачу, Браумюллер, він тримав у руці кілька змащених тавотом запалювальних свічок.
– Заспокойся, Тео! – гукнув до нього Ленц. – Тобі забезпечено перший приз на найближчих перегонах дитячих візків.
– Можна мені взяти реванш хоча б коньяком? – спитав Браумюллер.
– Питимеш хоч і з кухля для пива! – сказав Грау.
– Навряд чи виграєте, пане Браумюллер, – авторитетно заявив Альфонс, – Кестера я ще ніколи не бачив п’яним.
– «Карла» я теж досі ніколи ще не бачив поперед себе, – відказав Браумюллер, – тільки сьогодні.
– З гідністю терпи своє горе, – сказав Грау. – На тобі чарку. Вип’ємо за те, щоб через машини занепала культура.
Зібравшись іти, ми хотіли забрати рештки Альфонсової провізії – там іще лишалося вдосталь на кількох чоловік, але побачили тільки папір.
– Бий тебе сила Божа! – сказав Ленц. – Он воно що! – показав він на Юпа, що зніяковіло посміхався: