Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник
прибігла та й каже:
– Дівко, дівко, кинь мені галушечку, я тобі у великій пригоді стану!
От дівчина й кинула їй. Мишка підбігла, з'їла, прибігла ще і каже:
– Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!
Та і дала їй. Вона підбігла, з'їла і прибігла втретє:
– Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!
Тоді змій піднявся з-за столу й каже:
– Да стукни її, щоб і не пискнула!
Вона стукнула, да не по мишці, а по столу. Перехитрила змія.
– Дівко, дівко, стели постіль! – каже змій.
– Дак і постелю.
– Дівко, дівко, лягай на полу, а я на печі, тобі на ключі, а мені каміння!
Тут до дівчини мишка прибігла та й каже:
– Ти лізь під піч, а я буду на полу і дай мені ключі.
А змій давай на піл каміння кидати. От він кине камінь, а мишка бігає по полу, кружляє, да все ключиками брязь-брязь, да все в новому місці. Ніяк змій не попаде. А тут півні заспівали. Змій десь дівся, а дівка осталась жива.
Уже вранці баба каже дідові:
– Їдь за дочкою, на тобі кошичок, позбираєш кісточки!
Аж він приїхав, коли бачить, а дочка на порозі сидить у сріблі-золоті – це все змій після себе залишив у золотій скрині.
От їде дід із дочкою, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота й каже:
– Тях-тях, дідову дочку в золоті везуть, а бабину женихи не візьмуть!
Баба ж ворота відчиняє, радіє, що дідову дочку неживу везуть. Аж бачить, що жива-здорова, ще й в золоті, в сріблі!
Давай баба діда лаяти:
– А сякий-такий!.. Вези ж і мою дочку в ліс!
От дід привіз і бабину дочку в ліс у ту саму хатку.
Привіз, а сам, як і перше, пішов нібито дров нарубати. Стала бабина дочка галушечки варити.
От прийшов змій і каже:
– Дівко, дівко, насип мені галушечок!
А бабина дочка каже:
– Не вдавить тебе, коли насиплю?
Змій тоді:
– Дівко, дівко, сідай зі мною галушечки їсти.
– Не великий пан, будеш їсти сам!
Тут і мишка прискочила:
– Дай мені галушечку!
Бабина дочка і кинула. Кинула й вдруге, а за третім разом змій каже бабиній дочці:
– Да вдар її, щоб і не пискнула!
Бабина дочка і вбила мишку.
Повечеряли. От змій і каже:
– Дівко, дівко, стели постіль!
Вона йому:
– Аж постелю!
Він тоді:
– Я буду на печі, а ти на полу, на тобі ключі, а мені каміння.
От полягали спать, а змій як кине каменюку, ключі тільки брязь-брязь, каменюка туди й полетіла. Прибив змій бабину дочку, з'їв, а кісточки у кошичок поскладав.
А баба тільки дождала ранку й каже дідові:
– Їдь за моєю дочкою!
Дід запріг коняку і поїхав. Приїхав до хатки, а в ній на стелі тільки кошичок висить. Він до нього, а там кісточки лежать!
Дід забрав кошичок і їде додому. Баба ворота відчиняє, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота і каже:
– Тях-тях! Дідову дочку женихи беруть, а злої бабиної – у кошичку кісточки везуть!
Ось так. Не будьте, дітки, злими та скупими!
Про Івана-дурника
Як був собі