Лицарка Корони. Ганна Гороженко
а я до вас приїхала з таємною місією.
На останніх словах Сокольська примружила очі і звабливо усміхнулась. Князь підвів руку до вуст і відповів найінтригуючішим поглядом:
– І що ж це за місія, люба моя?
– Я роззираюсь довкола і запам’ятовую все до найменших дрібниць, – Анна знов усміхнулась. – Як ви знаєте, мій новий свекор – луцький єпископ. Але його палацам та замкам не вистачає смаку, такого, який є у вас, ваша світлосте. Що ви порадите – чим варто дивувати гостей?
Януш Острозький наблизився на небезпечну відстань, він зазирнув в темні очі княгині.
– Звісно, бібліотекою, пані. Книгозбірні здатні перетворити у вченого багатія навіть дурня. Він може не прочитати жодного манускрипту, але добра слава йому гарантована, – чоловік потягнувся до руки Сокольської. – Бажаєте, я покажу вам свою?
Анна схвально кивнула. Янушу її вираз обличчя нагадав вдоволену дівчинку, якій щойно пообіцяли привезти із ярмарку яскравий солодкий льодяник. Він згадав, як малим під час батькових подорожей перетинався із Сокольськими, серед них було грайливе дівча, що ходило у короткій сукні і з малим кортом при боці. Ще тоді Анна видалась йому незвичайною – адже її, як і його, з дитинства навчали військовій науці. Різниця була лише в тому, що Сокольські навчали дівчинку. А це було рідкістю. Януш рукою вказав княгині шлях, і вони вийшли із зали разом, чим сильно здивували сестру Острозького Катерину, яка цілий вечір пильно стежила за новими гостями замку.
– Ви вже не носите зброю при боці, пані Сокольська? – пожартував Януш, ведучи Анну довгим коридором в інший бік палацу.
– Ні. Але, якщо вона мені потрапить до рук, я знаю, що з нею робити.
– Це дуже добре, пані Анно. Ваш батько був мудрою людиною і він вірно вчинив, навчивши вас битись, – Януш Острозький відчинив двері бібліотеки в кінці коридору.
Княгиня помітила, що вони незамкнені. В залі за свічкою сидів чернець. Він підвівся, щойно господар увійшов, вклонився і стрімголов залишив кімнату. Молодий Острозький підніс підсвічник з писарського столу до численних канделябрів, і за деякий час бібліотека запроменіла світлом. Януш повернувся до Анни і, дивлячись їй у вічі, задмухав свічу, яку тримав у руці. Потім впритул наблизився до гості і прошепотів їй на вухо:
– Тож, що саме вас цікавить, княгине?
Анна відступила від чоловіка на крок і натомість наблизилась до столу, за яким досі працював чернець. На ньому лежали папери, списані грецькою.
– Це буде переклад? – поцікавилась гостя.
– Так, Арістотеля. Останнім часом я цікавлюся філософією, – князь також підійшов до столу і став поруч, наче переслідуючи княгиню.
– А яких ще філософів ви порадите, ваша світлосте? – Анна провела рукою по дрібно списаних чорнилом паперах.
– У Овідія є цікаві спостереження за жінками. В нього є така праця, називається «Наука кохання»… – Януш схопив долоню гості і підніс її до своїх губ.
– Князю,