Лицарка Корони. Ганна Гороженко
вже не втручалась у розмову, а роззиралась довкола. Її погляд знов перетнувся із Жабокрицьким. Його очі палали. Анна пригубила вина, не відводячи погляду від красеня-шляхтича. «Як же довго я не відчувала себе привабливою…» – промайнула думка.
Сонце покотилось за обрій – і почались танці. Чоловіки та жінки розсипались залою і по черзі вступали у сарабанду. Сокольська теж підвелась і несподівано перетнулась із Жабокрицьким – той виявився спритнішим за новоспеченого чоловіка і відразу повів її у коло.
– Ви мене не пригадали, панно? – прошепотів він, небезпечно наблизившись. Анна запитально на нього подивилась. – Ми якось, правда, давно вже, зустрічались у будинку вашого дядька у Луцьку. Ви ще тоді вразили моє серце. Та так сильно, що щойно ви зникли – подався я світ за очі і опинився врешті тут, на службі в князя Острозького.
Сокольська стала пригадувати. Так, так – це той самий шляхтич, який ходив за нею слідом, коли вона п’ять років тому гостювала у дядька. Він її так рознервував, що довелось перервати гостину. Як же вона могла таке забути!
– Я вас згадала, пане… – княгиня лукаво посміхнулась.
– А я вас й не забував. І цього разу вже не відпущу… – на ці палкі слова Сокольська лише розсміялась. I саме в цю мить перетнулась з гнівним поглядом високочолої Катерини Острозької, яка витанцьовувала поруч.
Та щойно музика припинилась, Сокольська вискочила притьма із зали. У сусідній було не так гамірно. Вона причаїлась біля вікна. За якийсь час на порозі з’явилась постать у світлому – княгиня побачила відблиск у шибці. Жабокрицький так наблизився до жінки у переливчастому єдвабі, що вона відчувала його гаряче дихання. Анна розхвилювалась, але стримувала себе і не поверталась.
– Чи вдовольнить вас ваш чоловік-нелюб?
– Чого ви вирішили, що я його не кохаю?.. – з придихом спитала княгиня. Вона виструнчилась, та до шляхтича не поверталась.
– Я це бачу… – Жабокрицький простягнув руку й обережно, наче маючи справу із хижим звіром, поклав її на княгинине плече.
Анна нарешті повернулась і ніжно провела рукою по сірому оксамиту жупана красеня. Він їй все ж таки подобався – не жупан, звісно. Чоловік розпашів, нахилився і поцілував чужу молоду. Нестримно, палко… Так, що княгиня ледве змогла перервати жагу шляхтича.
– Моя кімната напроти вашої. Я чекатиму цієї ночі, і наступної… Я чекатиму, скільки буде треба… – прошепотів на вухо сіроокий.
Від цього жіноче серце затріпотіло – як приємно було Анні чути такі палкі слова! Але ж вона потай смикнула себе за спідницю – її свідомість мала залишатися тверезою.
У трапезній лунали музика і сміх. А до зали, де від усіх сховалась Сокольська із Жабокрицьким, наближались голоси. Княгиня несподівано відштовхнула шляхтича і стрімко рушила на гамірні звуки. Вона видавалась розгніваною. У проймі дверей зіштовхнулась із Катериною Острозькою, присіла у кніксені і втекла до чоловіка.
Розділ VIII
Вже була глибока ніч, а веселощі