Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
ти маєш намір сторгувати цього вовка? Він буде в тебе добрим бійцем.
– Може бути приманкою для ведмедя, але не більше. Дам тобі, от, шість мідяків.
Усього я мав їх сім.
– Мідяків? Хлопче, ми тут говоримо принаймні про срібло. Слухай, це добрий звір. Трохи його підгодуй, він стане більшим і ще злішим. Я міг би дістати шість мідяків за саму тільки його шкуру.
– Краще так і зроби, перш ніж він заразиться якоюсь коростою. І перш ніж він надумає відкусити тобі другу руку.
Я ближче підійшов до клітки, посунув вовка якомога далі, і він зібгався зовсім у клубочок.
– На вигляд хворий. Господар лютуватиме, коли я його приведу, а собаки, розірвавши його, похворіють. – Я глянув на небо. – Шторм уже близько. Краще їдь собі.
– Один срібняк, хлопче. І забирай його.
У цю мить сойці вдалося витягнути засувку. Дверцята клітки розчинилися, і сойка плигнула на їхній край. Я випадково опинився між чоловіком і кліткою. Чув, як позаду мене вистрибують на верх клітки з голубами. Двері відчинено, – показав я крукові. Почув, як він б’є своїм жалюгідним пір’ям. Тим часом я підхопив підвішений до пояса гаманець і задумливо зважив його в руці.
– Срібняк? Я срібняка не маю. Та насправді це й несуттєво. Я саме зрозумів, що мені ніяк доставити його додому. Краще не купуватиму.
Сойки позаду мене злетіли вгору. Чоловік вилаявся і кинувся повз мене в бік клітки. Мені вдалося так поплутатися з ним, що ми обидва впали. Крук тим часом дістався дверцят клітки. Я вибрався з-під купця і схопився на рівні ноги, струснувши при цьому клітку, щоб страхом вигнати птаха на волю. Крук натужно бив крилами, але вони все-таки донесли його на дах сусіднього заїзду. Коли купець підвівся, крук знову розкрив потріпані крила і зневажливо каркнув.
– Пропала ціла клітка мого товару! – накинувся він на мене зі звинуваченнями, але я вхопив свого плаща й показав, що він порвався.
– Господар лютуватиме через це! – гукнув я і відповів на його гнівний погляд так само сердитим своїм.
Купець глянув на крука. Птах нашорошив пір’я, захищаючись від шторму, і побокував до димаря. Купець його ніколи більше не піймає. Вовк позаду мене раптово заскавчав.
– Дев’ять мідяків! – у відчаї запропонував купець. Б’юся об заклад, що цього дня він нічого не продав.
– Я ж тобі кажу, не маю змоги доставити його додому, – відповів я. Натягнув каптура і глянув на небо.
– Шторм уже тут, – сповістив я, коли почали падати густі мокрі пластівці. Буде огидна погода, надто тепло, щоб замерзло, надто холодно, щоб розтало. При денному світлі вулиці блищатимуть від льоду. Я відвернувся, щоб піти.
– То давай сюди ті кляті шість мідяків! – розпачливо крикнув купець.
Я, вагаючись, намацав і витягнув гроші.
– А доставиш його до мого помешкання? – спитав я, тимчасом як купець виривав у мене монети.
– Сам його неси, хлопче. Ти мене пограбував і знаєш це.
Він забрав клітку з голубами та горлицями і вкинув у візок. Порожня клітка