Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
ж я побачив, як два кораблі вирвалися з імли і впливли у сонну гавань. Я забув, що міг зробити, а чого не міг. Вони були доладними й чепурними, ці кораблі, і, хоч у місячному світлі здавалися чорними, я знав, що їхні кілі червоні. Червоні піратські кораблі із Зовнішніх островів. Кораблі розтинали хвилі, наче ножі, прокладали дорогу в тумані, врізалися в захищені води гавані, наче тонке вістря у свиняче черево. Весла рухалися тихо, у цілковитій злагоді, кочети заглушені ганчір’ям. Пропливли повз доки так відважно, наче були чесними купцями, що приїхали торгувати. З першого судна легко зіскочив моряк, тягнучи линву, щоб швидко пришвартуватися. Весляр відштовхував борт корабля від доків, аж доки так само швидко не було натягнено кормову линву. І все так спокійно, без жодного остраху. Другий корабель пішов за прикладом першого. Страшні червоні кораблі підішли до Сілбея, нахабні, як чайки, і стали на причал у рідній гавані своїх жертв.
Жоден чатовий не скрикнув. Жоден вартовець не задув у ріг, не кинув смолоскипа в наготовану купу соснових скіпок для сигнального вогнища. Я шукав їх – і відразу ж знайшов. Схиливши голови на груди, лінувалися на своїх місцях. Добрі куртки самотканої шерсті змінили сірий колір на червоний, просякнувши кров’ю з перерізаних горлянок. Убивці підійшли тихо, суходолом, достеменно знаючи всі сторожові пости, і втишили всіх сторожів. Нікому було перестерегти спляче містечко.
Чатових було небагато. Невеличке містечко не мало скарбів, які забезпечили б йому бодай точку на карті. Розрахувало, що убогість майна охоронить його від подібних наїздів. Правда, поселяни вирощували добру вовну і пряли тонку пряжу. Ловили й коптили лососів, які заходили просто до їхньої річки, тутешні яблука були дрібними, але солодкими, і з них виходило смачне вино. На захід від міста тягся гарний пляж із їстівними молюсками. Оце й усі багатства Сілбея, хоч і невеликі, а все ж достатні, щоб зробити життя цінним для тих, хто тут мешкав. Та вони, безсумнівно, не були такими, аби приходити за ними з вогнем і мечем. Хто при здоровому глузді вважатиме, що бочка яблучного вина чи полиця з копченим лососем варті піратського наїзду?
Але то були червоні кораблі, і вони припливли не по майно і не по скарби. Їм не йшлося ні про худобу на розплід, ні про жінок, яких можна було зробити наложницями, ні про хлопців – гребців-невільників на галерах. Густорунних овець буде покалічено і повбивано, копчену рибу потоптано, комори з шерстю чи вином спалено. Візьмуть заручників, але тільки для того, щоб їх перекувати. Магія перековування зробить із них недолюдків, позбавлених усіх емоцій і більш-менш розумних думок. Пірати не забиратимуть таких заручників, а покинуть їх тут, на кару й муку тим, що любили їх і називали рідними. Перековані істоти, позбавлені всіх людських почуттів, спустошуватимуть батьківщину, наче росомахи. Перетворення наших рідних на перекованих, що полювали на нас, було найстрашнішою зброєю розбійників із Зовнішніх островів. Я вже знав це, вже на таке дивився. Бачив наслідки інших наїздів.
Дивився, як смертоносна хвиля здіймається над містечком.