Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров
променем і давив таким важким тягарем, немов шкіра перетворювалася на нездоланний мур. Завдяки цим особливостям цей шляхтич став жаданим гостем у кожному домі13; усі прагнули подивитися на нього, а ті, хто був пересичений гострими відчуттями і несамовитим збудженням і зараз мучилися від тягаря ennui, нарешті отримали саме ту особу, чия присутність була варта їх уваги. Незважаючи на мертвий та безкровний відтінок шкіри14, яка ніколи не знала навіть примарного спалаху скромності або сильної пекучої пристрасті, абрис та риси обличчя незнайомця були досконалі, і незлічене жиноче військо мисливців за знаменитостями намагалося привернути його увагу і отримати хоча б найменший знак того, що вони могли би називали прихильністю: леді Мерсер15 – а вона з першої миті свого шлюбу загравала і кокетувала з будь-яким чудовиськом у подобі чоловіка, що з’являвся в вітальнях та на прийомах – не залишала будь-якої нагоди і навіть одного разу вирядилася блазнем16, щоб завоювати увагу незнайомця – і усе марно – бо коли вона з’явилася перед ним у цьому вбранні, він скерував у її очі свій безпристрасно-мертвий погляд, чим звів безсоромну розпусту нанівець і змусив леді Мерсер ретируватися з поля бою. І хоча пересичена перелюбка не змогла навіть привернути до себе погляд незнайомця, це зовсім не означало, що чоловіка не цікавили представниці жіночої статі: проте у його промові до доброї дружини або цнотливої дівчини була така явна обачність, що мало хто знав про його розмови з жінками. Проте він здобув репутацію красномовця; і хоча би завдяки їй або його очевидній нетерпимості до пороків можна було здолати страх перед екстравагантністю незнайомця – а бачили його як у суспільстві окрас жіночої статі, яких вирізняла доброчесність та подружня вірність, так і у колі таких, що збезчестили свою стать пороками.
Того ж часу до Лондона прибув молодий джентльмен на ймення Обрі: він осиротів разом з єдиною сестрою, і з самого дитинства померлі батьки залишили йому величезні статки. Він був покинутий сам на себе опікунами, які вважали своїм святим обов’язком виключно примножувати його багатства і передали усю найважливішу турботу про розум наймитам з нижчих щаблів суспільства, і тому юнак розвивав свою уяву, а не тверезий глузд. Звідси у нього було високе романтизоване відчуття честі і неупередженості, які щоденно ведуть до згуби капелюшниць-підмайстринь. Юнак сприймав на віру усе, що пов’язано з доброчесністю, і мислив, що порок посіяло саме Провидіння тільки заради того, аби створити красномовну сцену з якогось роману: він думав, що злиденність хижі полягає виключно в одязі із блузочної тканини, який так само добре зігрівав тіло, а перем’яті складки та незліченні різнобарвні латки мали в очах митця певну живописність. Він вважав, – і щиро, – що мрії поетів втілюються у житті. Він був гарний, щирий і багатий, і саме з цих причин він – ледве юнак з’явився на веселих вечірках – його взяли в облогу незліченні матері, які почали одразу описувати йому своїх млосних або галасливих улюбленець, занадто
Натяк на байрономанію в британському суспільстві. –
Моду на аристократичну блідість у чоловіків ввів саме Дж. Байрон, оскільки щоб позбутися зайвої ваги він пив оцет і вимочував у ньому їжу. –
Реальне ім’я однієї з багатьох коханок Байрона – леді Керолайн Лем, англійська аристократка і письменниця. Дж. Полідорі виводить її під ім’ям леді Мерсер. Була буквально без тями від Байрона, якому незабаром остогидла нав’язлива прихильниця. Після їх короткого роману, який тривав з весну по осінь 1812 року, леді Лем почала домагатися Байрона усіма доступними засобами, чим зганьбила свою репутацію. Фінальним акордом став її готичний роман «Гленарвон» (1816), у якому письменниця відверто розповідає про свої відчуття, хоча імена персонажів було змінено, хоча роман мав шалений успіх. –
У повісті Дж. Полідорі згадує реальний випадок, коли леді Лем передяглася арлекіном і проникла в будинок Байрона 29 липня 1812 року. Після чергової відмови леді Лем намагалася зарізати себе у присутності Байрона, але його друзі перешкодили спробі самогубства і випроводили леді Лем з будинку. –