Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров
з рішенням покинути того, в чийому характері не було жодної світлої плями, на якій могло би відпочити око. Він нарешті вирішив вигадати якусь поважну причину, щоб зовсім порвати зі своїм компаньйоном, а до цього продовжити за ним пильніше спостереження, щоб від його ока не приховалася щонайменша обставина. Обрі був представлений в салоні тієї графині, і незабаром помітив, як його світлість пристрасно спокушає недосвідчену доньку якоїсь синьйори, чий будинок він відвідував надто часто. В Італії рідко коли незаміжню дівчину приймають у суспільстві; і тому лорд Рутвен був вимушений тримати у таємниці свої задуми; але куди би він не потикавсь, усюди за ним пильнувало око Обрі, і незабаром Обрі дізнався, що юнці було призначене побачення, яке без сумніву згубить невинну, хоча і безрозсудливу юнку. Не гаючи часу, він прийшов до апартаментів лорда Рутвена і різко спитав, які той має наміри щодо дівчини і повідомив, що знає про зустріч, яку призначено цієї ночі. Лорд Рутвен відповів, що його наміри такі, які має кожний чоловік про подібний випадок; а на суворі вимоги відповісти, чи мав він намір одружуватися з дівчиною, він тільки розсміявся. Обрі залишив апартаменти; по тому він одразу написав листа, у якому він сповіщав його світлість, що з цієї миті він відмовляється супроводжувати її у цій подорожі. Він звелів своєму слузі відшукати інші апартаменти і також сповістити матір юнки про те, що було йому вже відомо не тільки щодо намірів її дочки, але й характеру його світлості. Побаченню запобігли. Лорд Рутвен наступного дня тільки відправив слугу, щоб повідомити про повну свою згоду з розставанням; але він анічим не натякнув про те, що має найменшу підозру про те, що втручання Обрі безславно зруйнувало його задум.
Залишивши Рим, Обрі скерував стопи свої до Греції21, і перетинаючи півострів, незабаром опинився в Афінах. Він оселився в хижі у грека; і одразу зайнявся пошуками згаслих свідоцтв древньої слави у пам’ятках, які достеменно – з сорому за славетні дії колись вільного народу, приреченого зараз на рабство – зачаїлися під рятівними шарами землі і різнобарвних лишайників. Під тим самим дахом, де оселився Обрі, мешкала істота – настільки чарівна і тендітна, що могла би бути натурницею для художника, який поставив за мету зобразити на холсті обіцяну надію22 для правовірного з раю пророка Магомета23, проте в її очах було занадто багато жвавості, аби ніхто не зміг подумати, що вона належить до бездушних істот. Коли вона танцювала на рівнині або легко бігла гірськими схилами, то навіть газель здавалася блідою примарою її краси; і хто би зміг проміняти погляд її очей – достеменно то були очі самої живої природи – на розкішний млосний погляд очей тварини, який догодив би смаку епікурейця24. Тендітна Іанте25 часто супроводжувала Обрі у його пошуках старожитностей, і часто недосвідчене дитя під час лову кашмірського метелика26 являло
Байрон відвідував Грецію ще під час першої подорожі 1812 року і останньою країною його другої подорожі Європою стала саме Греція. –
За мусульманськими віруваннями душі праведників потрапляли до раю, де на них чекали чарівні діви гурії, які мали вдовольняти будь-які бажання. –
Магомет – релігійний і політичний діяч, святий і пророк, засновник ісламу і об’єднання більшості арабських племен у єдину державу. –
Епікур – давньогрецький філософ, який вважав насолоду життям, у якому немає фізичного болю, тривог, а також позбавлення страху перед смертю і богами, найвищою цінністю. Епікуреєць – послідовник філософії насолоди життям. –
Іанте – у давньогрецькій міфології дівчина, після смерті якої зійшли квіти лілових та пурпурових кольорів. За другою міфологічною версією – одна з 3000 океанід, німфа богині весни Персефони. Байрон називає свою похресницю Шарлот Гарлі цим грецьким ім’ям у присвячені до поеми «Паломництво Чайлд-Гарольда». –
Автор порівнює красу Іанте з кашмірськими метеликом, який став образом жвавої жіночої краси, яка несе небезпеку для своєї володарки. Також метафору можна розуміти як полювання чарівної мисливиці на чарівність. Дж. Полідорі прямо цитує з поеми «Гяур» Дж. Байрона, де «королева комашні» стає здобиччю «дитячої гри»: