Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен
репортажу. – О’Доннел помовчала. – Розповів мені, що у вас народилася донечка.
Джейн заклякла. «Не дозволяй так із собою поводитися. Не дозволяй їй устромити пазурі ще глибше».
– Здається, вашу дочку звати Реджина, чи не так?
Ріццолі підвелася, і хоча вона була нижчою за О’Доннел, щось у її очах змусило другу жінку відсахнутися.
– Ми вам ще зателефонуємо, – кинула Джейн.
– Телефонуйте скільки завгодно, – відповіла докторка. – Мені немає чого вам сказати.
– Вона бреше, – промовила Джейн.
Детектив різко смикнула дверцята автомобіля й сіла за кермо. Втупилась у сцену, що наче з різдвяної листівки зійшла: на бурульках сяє сонце, вкриті сніговими візерунками будинки прикрашені гарними вінками й гостролистом. І ніяких тобі крикливих Санта-Клаусів з оленями чи екстравагантних інсталяцій на дахах, як у Ревере, де вона виросла. Ріццолі подумала про будинок Джонні Сільви через дорогу від дому її батьків та черги витрішколюбів, які завжди завертали на їхню вулицю, подивитися на світлове шоу, яке Сільви щогрудня влаштовували у своєму дворі. Там був Санта, і троє волхвів, і ясла з Марією та Ісусом, і стільки тварин, що Ноїв ковчег затонув би. І все освітлено, як на ярмарку. Електрики, яку Сільви спалювали на це кожного Різдва, вистачило б на якусь дрібну африканську країну.
Але тут, на Браттл-стріт, не було таких яскравих видовищ, сама стримана елегантність. Тут не було жодного Джонні Сільви. Втім, краще вже мати за сусіда йолопа Джонні, ніж жінку з цього будинку.
– Вона знає про справу більше, ніж нам говорить.
– Як ти дійшла цього висновку? – запитав Фрост.
– Це інстинкт.
– Я думав, ти в інстинкти не віриш. Завжди ж так кажеш. Що це лишень здогадки.
– Але я знаю цю жінку. Знаю, що її цікавить. – Джейн подивилася на напарника, чиє обличчя в слабкому зимовому світлі здавалося ще блідішим, ніж зазвичай. – Вона вночі отримала більше, ніж просто дзвінок від убивці.
– Ти вгадуєш.
– Чому вона стерла повідомлення?
– А чому б ні? Якщо там нічого не було?
– Це вона так каже.
– От же ж. Вона тебе дістала, – похитав головою Фрост. – Я так і знав.
– І близько не підійшла.
– Невже? Коли заговорила про Реджину, тобі не вибило запобіжники? Вона мозкоправ, знає, як тобою маніпулювати. Тобі взагалі не варто мати з нею справу.
– А кому? Тобі? Тій розмазні Кассовіц?
– Комусь, хто не мав з нею справ. Комусь, кого вона не зачепить.
Він допитливо подивився на Джейн, так, що їй захотілося відвернутися. Вони вже два роки були напарниками, і хоча не надто близько дружили, між ними було порозуміння, яке нечасто трапляється між друзями чи навіть коханцями, бо вони бачили ті самі жахіття, вели ті самі битви. Фрост краще за всіх, навіть за її чоловіка Гебріела, знав, що поєднувало їх із Джойс О’Доннел.
Та з убивцею, відомим як Хірург.
– Вона досі тебе лякає, так? – тихо запитав він.
– Вона