Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен
Став більший, але точно не розумніший». Вона кинула схвальний погляд на Гебріела, який відкорковував к’янті. Вищий і стрункіший за Френкі, він мав будову скакуна, а не ваговоза. «Якщо маєш мізки, – подумала вона, – кому потрібні м’язи монстра?»
– Обід за десять хвилин, – повідомила Анджела.
– Тобто до третьої чверті не закінчимо, – відповів Френкі.
– Може, просто вимкнете телевізор? – запропонувала Джейн. – Це ж різдвяний обід.
– Так, і якби ти вчасно з’явилася, ми поїли б раніше.
– Френкі, – обірвала його Анджела. – Твоя сестра працювала всю ніч. І бачиш – вона мені допомагає. Тож не чіпай її!
У кухні запанувала тиша: брат із сестрою обоє здивовано подивилися на матір. «Невже ма хоч раз стала на мій бік?»
– Що ж. Класне Різдво, – сказав Френкі й вийшов.
Анджела переклала ньокі в глибоку миску й полила паруючим телячим соусом.
– Ніякої поваги до жіночої роботи, – пробуркотіла вона.
Джейн засміялася.
– Це ти щойно помітила?
– Наче ми на ту повагу не заслужили? – Анджела потяглася за великим ножем і атакувала пучок петрушки з дрібним кулеметним стукотом. – Це я винна. Треба було його краще виховати. Хоча насправді винен твій батько, це він приклад подає. І зовсім мене не цінує, ні в чому.
Джейн зиркнула на Гебріела, який скористався моментом і втік із кухні.
– Ем… Мамо? Тато чимось тебе роздратував?
Анджела глянула на доньку через плече, лезо ножа зависло над порубаною зеленню.
– Ти не хочеш знати.
– Хочу.
– Джейні, я про це не говоритиму. О ні. Вважаю, що кожен батько заслуговує на повагу від своєї дитини, хай би що чинив.
– То щось він таки вчинив.
– Кажу тобі, я про це не говоритиму.
Анджела згребла петрушку, притрусила нею ньокі в мисці. Тоді потупцяла до дверей і загорлала, перекрикуючи звук телевізора:
– Обід! Сідайте!
Попри наказ Анджели, Френк Ріццолі з синами ще кілька хвилин не могли відірватися від екрана. Почалося шоу в перерві, і полем закружляли довгоногі дівчата в блискітках. Троє чоловіків Ріццолі сиділи, не зводячи з них очей, тільки Гебріел підвівся, щоб допомогти Джейн та Анджелі занести частування до їдальні. Хоча він ані слова не сказав, погляд у нього був красномовний.
«Відколи це різдвяний обід став полем бою?»
Анджела грюкнула мискою картоплі об стіл, увійшла до вітальні й схопила пульт. Одним натиском вимкнула телевізор.
Френкі застогнав:
– Ну мам, там Джессіка Сімпсон має бути за десять…
Тут він помітив, яке в матері обличчя, і негайно замовк.
Майк першим зіскочив з дивана. Без жодного слова слухняно прослизнув до їдальні. Його брат Френкі та Френк-старший пішли слідом, значно похмуріше.
Стіл був накритий неймовірно. У кришталевих підсвічниках мерехтіли свічки. Анджела розклала сині з золотом порцелянові тарілки, і лляні