Людиною він був. Джеффри Арчер
те, що я думаю? – запитала Джессіка й уперше посміхнулася.
– Звісно, це те, про що ти натякала упродовж останніх кількох тижнів.
Джессіка обійняла батька.
– Дякую, татку, – сказала вона, зриваючи обгортковий папір і відкриваючи маленьке тонке пуделко.
– Мені пробачили? – поцікавився Себастьян, коли Джессіка застібала годинник «Варгол свотч» на своєму зап’ястку.
– Тільки якщо ти не забув про подарунок для мами.
– Але ж сьогодні не її день народження, – заперечив Себастьян. – Залишилося іще майже два місяці.
– Я це знаю, тату, але завтра у вас річниця шлюбу, – це на той випадок, якщо ти забув.
– Рятуйте! Я й справді забув.
– Але, на щастя, не забула я, – Джессіка вказало на красиво загорнуте пуделко з прикріпленою карткою на столі.
– І що всередині?
– Пара взуття від «Рейна», яке мама запримітила на Кінґс-роуд минулого тижня, але вважала, що воно надто дороге. Усе, що тобі лишилося зробити, це підписати картку.
Вони почули, як відчиняються вхідні двері, і Себастьян хутко написав на картці: «Це був незабутній рік. Кохаю, Себ».
– Як ти змогла за нього заплатити? – прошепотів він, кладучи авторучку назад до кишені.
– Твоєю кредитною карткою, певна річ.
– Боже, допоможи твоєму чоловікові! – промовив Себастьян, коли до кімнати зайшла Саманта.
– Поглянь, що татко подарував мені на день народження! – похизувалася Джессіка, демонструючи свою руку.
– Який чудовий дарунок, – похвалила Саманта, милуючись годинником із зображенням «Супу Кемпбелла»[9] на циферблаті.
– Я щось і для тебе маю, кохана, – мовив Себастьян, беручи пуделко зі столу і сподіваючись, що чорнило вже висохло. – З ювілеєм! – додав він, перш ніж підхопити дружину на руки.
Саманта поглянула через плече чоловіка й підморгнула доньці.
Арнольд Гардкасл приєднався до Хакіма та Себастьяна в кабінеті голови правління уже втретє за цей тиждень.
– У вас було достатньо часу, щоб розглянути пропозицію Меллора? – поцікавився Хакім, коли юридичний радник банку сів навпроти них.
– Безперечно, – підтвердив Арнольд, – і, без сумніву, це справедлива пропозиція, але маю запитати, чому Меллор вибрав для передачі компанії вас серед усіх інших людей?
– Бо він ненавидить Едріена Слоуна навіть більше, ніж нас? – запропонував версію Себ. – І не забувайте, що Слоун відповідальний за те, що йому не вдалося захопити наш банк.
– У Сіті є й інші банки, – зауважив Арнольд.
– Але ніхто не знає, як він працює, так само добре, як Слоун, – відповів Хакім. – Ви спілкувалися з адвокатами Меллора, щоб з’ясувати, чи вважають вони цю угоду реальною?
– Цілком реальною, – підтвердив Арнольд. – Хоча і їхній старший партнер зізнався, що був здивований так само, як і ми. Гадаю, що він найкраще це підсумував, коли припустив, що це може бути справа рук диявола, з яким ви знаєтесь.
– А коли Меллора випустять? – поцікавився Себастьян.
– Ще