Людиною він був. Джеффри Арчер
під орудою Клемента Еттлі створила Національну службу охорони здоров’я, а не ця зграйка торі, які тимчасово сидять на урядових лавах.
Опозиція підбадьорила свого лідера оплесками.
– Тож буду радий привітати мою шляхетну родичку з чудовою інавгураційною промовою, але раджу їй смакувати цю мить, бо коли вона наступного разу повернеться на трибуну, цей бік палати сидітиме в очікуванні її звіту, і дозвольте мені запевнити шляхетну баронесу, що вона більше не зможе покладатися на хоч якусь братську допомогу. І тоді їй доведеться виграти і битву, і війну.
Опозиційні лави виглядали так, ніби не могли дочекатися цього протистояння.
Емма посміхнулася й гадала, скільки людей у палаті здивувалися б, якби дізналися, яку кількість її промови підготував саме цей шляхетний лорд, котрий зараз вказував на неї. Він навіть слухав її репетицію на кухні на Сміт-сквер минулої ночі. Емма лише хотіла б, щоб їхня мати сиділа на гостьовій галереї і спостерігала, як вони знову сваряться.
Пан Саткліфф, директор школи Ґренджмут, був вельми вдячний, коли леді Беррінґтон привезла Фредді назад до Шотландії, і як тільки хлопчик неохоче повернувся до свого класу, поцікавився, чи не може він перебалакати з нею. Карін легко погодилася, позаяк пообіцяла Джайлзу, що спробує з’ясувати причину, чому Фредді накивав зі школи п’ятами.
Після того як вони влаштувались у його кабінеті, директор не став гаяти часу і торкнувся теми, що стосувалася їх обох.
– Добре, що ваш чоловік не приїхав із вами, леді Беррінґтон, – почав він, – бо це дозволить мені бути більш відвертим щодо Фредді. Боюся, що хлопчик ніколи насправді не почувався тут добре з того дня, коли прибув сюди, і боюся, що в цьому винна його мати.
– Якщо ви маєте на увазі леді Вірджинію, – зауважила Карін, – я впевнена: ви знаєте, що вона не його мати.
– Я скоріше припустив би таке, – сказав директор, – бо це пояснювало б, чому вона жодного разу не відвідала Фредді, поки він тут був.
– І вона ніколи цього не зробить, – додала Карін, – адже це не відповідає її меті.
– І хоча лорд Фенвік робить усе, що в його силах, аби допомогти, – правив далі пан Саткліфф, – він не батько хлопчика, і боюся, що ситуація погіршилася, коли Фредді вперше зустрів вашого чоловіка.
– Але я вважала, що їхнє знайомство пішло на краще хлопчику.
– Фредді також так вважає. Кілька днів він ні про що інше й не згадував. Насправді, повернувшись до початку семестру, він був уже зовсім іншою дитиною. Його більше не переслідували хлопці, котрі постійно дражнили його через його матір, бо тепер він був натхненний тим, хто, як йому хотілося, міг бути його батьком. З того дня він став переглядати газети у пошуках будь-якої згадки про лорда Беррінґтона. Відколи зателефонував ваш чоловік, аби повідомити, що Фредді з ним у Лондоні, я не здивувався.
– А чи знаєте ви, що Джайлз писав Фредді, бажаючи йому всілякої удачі у матчі з крикету «Замок» проти «Селища», і попросив його