Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло
днів – і не існувало миті, щоб думки мої не були зайняті вами, а тим часом ви отримали від мене всього два листи. «Я говорю в них тільки про свою любов»? Але про що ж можу я говорити, як не про те, про що ввесь час помишляю? Єдине, що я міг зробити, – це послабити вислови, і, можете повірити мені, я відкрив вам лише те, що приховати було просто неможливо. Ви, врешті, погрожуєте, що перестанете відповідати? Значить, ви не задовольняєтеся тим, що так суворо поводитеся з людиною, яка дорожить вами над усе і шанує вас навіть більше, ніж любить, – ви її ще і зневажаєте! Але до чого ці погрози, цей гнів? Хіба в них є потреба? Хіба не впевнені ви в моїй покорі навіть найнесправедливішим вашим вимогам? Чи можу я чинити опір будь-якому вашому бажанню, і хіба не довів я вже, що не можу? Невже ж ви зловживете своєю владою наді мною? Чи зможете ви з легким серцем втішатися таким необхідним для вас, за вашими словами, спокоєм, після того, як через вас я стану остаточно нещасним, після того, як ви вчините несправедливість?
Невже ви ніколи не скажете собі: «Він зробив мене володаркою своєї долі, а я зробила його нещасним; він благав про допомогу, а я не кинула на нього співчутливого погляду!». Чи знаєте ви, до чого може довести мене відчай? Ні, ви не знаєте.
Щоб полегшити мої страждання, ви мали б знати, до якої міри я вас люблю; але серця мого ви не знаєте.
У жертву чому ви приносите мене? Примарним побоюванням. І хто у вас їх викликає? Людина, що обожнює вас, людина, над якою ви завжди збережете безмежну владу. Чого ж ви боїтеся? Чого можете ви остерігатися в почутті, яким завжди будете вільні управляти за своїм бажанням? Але ваша уява створює собі якихось чудовиськ, і жах, який ви перед ними відчуваєте, ви приписуєте любові. Трохи довіри до мене – і примари ці зникнуть.
Один мудрець сказав, що, для того, аби розвіялися страхи, достатньо усвідомити їх причину.[33] Істина ця особливо застосовна до любові. Полюбіть, і страхам вашим настане край. На місці того, що вас жахає, ви знайдете солодке почуття ніжного і покірного вам коханого, і в усі дні ваші, позначені щастям, у вас не виникне іншого жалю, крім того, що ви втратили ті дні, які провели в байдужості. І я сам, відколи розкаявся у своїх помилках та існую лише для любові, я жалкую за часом, який проводив, як здавалося мені, в насолодах, і відчуваю, що лише вам дано зробити мене щасливим. Але, благаю вас, нехай радість, яку я відчуваю, коли пишу вам, не затьмарена буде страхом прогнівити вас! Я не хочу не послухатися вас, але, припадаючи до ніг ваших, прошу зберегти мені щастя, яке ви бажаєте у мене відняти. Я волаю до вас: почуйте мої благання, подивіться на мої сльози. Ах, добродійко, невже ж ви відмовите?
Із ***, 7 вересня 17…
Лист 59
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Розтлумачте мені, якщо можете, що означає ця нісенітниця, яку верзе Дансені? Що таке сталось і що він утратив? Чи не розсердилася, бува, його красуня на його нескінченну шанобливість? По правді кажучи, давно вже можна було розсердитися. Що мені сказати йому сьогодні ввечері на побаченні,
Здається, це Руссо в «Емілеві», але цитата неточна, і Вальмон її неправильно застосовує. Та й чи читала пані де Турвель «Еміля»?