Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло
повернеться звідти такою ж, якою туди вирушила, винуватцем я вважатиму вас. Якщо ви вважатимете, що вона потребує якого-небудь заохочення з мого боку, повідомте мені. Щоправда, я дала їй достатньо хороший урок, як небезпечно зберігати листи, і зараз просто не наважуся писати їй, але я, як і раніше, маю намір зробити її своєю ученицею.
Здається, я забула розповісти вам, що свої підозри стосовно того, хто видав листування, вона спрямувала спершу на покоївку, я ж відвела їх на сповідника. Таким чином, одним пострілом убито двох зайців. Прощавайте, віконте, я вже дуже довго пишу вам, і навіть обід мій через це запізнився. Але листа мені диктували самолюбність і дружба, а обидва ці почуття балакучі. Скаржтеся тепер на мене, якщо посмієте, і вирушайте знову, якщо це вас спокушає, прогулятися лісом графа де Б***. Ви кажете, що він «призначає його для приємного проведення часу своїх друзів»? Цей чоловік, видно, всьому світу друг? Проте прощавайте, я зголодніла.
Із ***, 9 вересня 17…
Лист 64
Від кавалера Дансені до пані де Воланж
(Копія, прикладена до листа 66 віконта до маркізи)
Не намагаючись, добродійко, виправдати свою поведінку і не скаржачись на вашу, я можу лише журитися подією, що зробила нещасними трьох людей, хоча всі троє гідні кращої долі. Бути причиною цієї біди для мене ще більш прикро, ніж бути її жертвою, і тому я відучора часто поривався мати честь відповісти вам, але в мене не вистачало на це сил. Тим часом мені необхідно сказати вам так багато, що я мушу, врешті-решт, зробити над собою зусилля, і якщо цей лист непутящий і недоладний, то ви, напевно, зрозумієте, в якому я нині жалюгідному становищі, і виявите деяку поблажливість.
Дозвольте передусім заперечити проти першої фрази вашого листа. Смію стверджувати, що я не зловжив ні вашою довірою, ні невинністю мадемуазель де Воланж. У вчинках своїх я з повагою ставився і до того і до іншого; але залежали від мене лише мої вчинки, і якщо ви навіть покладете на мене відповідальність за мимоволі виникле почуття, то я без усякого побоювання додам, що почуття це, навіяне мені вашою дочкою, може, звичайно, бути вам недогодним, але ніяким чином не образить вас. У цьому питанні, що зачіпає мене більше, ніж я можу вам сказати, я хотів би мати суддею лише вас, а свідками лише мої листи.
Ви забороняєте мені надалі з’являтися у вас, і, певна річ, я підкорюся всьому, що ви зволите з цього приводу наказати, але хіба таке раптове і повне моє зникнення не дасть стільки ж приводу для пересудів, яких ви прагнете уникнути, як і наказ, який із цих саме міркувань ви не бажаєте давати своєму брамникові? Я тим більше можу наполягати на цій обставині, що для мадемуазель де Воланж вона набагато істотніша, ніж для мене особисто. Тому я благаю вас усе уважно врахувати і не дозволяти, щоб суворість ваша заглушила обережність. Переконаний, що в рішеннях своїх ви керуватиметеся лише інтересами вашої дочки, я чекатиму від вас подальших наказів.
Проте, якщо ви дозволите мені зрідка особисто