Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло
помстилися за прикрощі, що спіткали вас із її вини з боку вашої прекрасної недоторки. Усе вдалось якнайкраще. Турбувало мене тільки одне: як би пані де Воланж не скористалася цією хвилиною, аби здобути довіру дочки, що було б дуже легко, коли б вона заговорила з нею лагідно й доброзичливо і надала розумним порадам вигляду й тону вибачної ніжності. На щастя, вона озброїлася суворістю і, врешті-решт, повелася так невдало, що я могла тільки радіти. Щоправда, вона ледве не порушила всіх наших планів, вирішивши спершу повернути свою дочку назад у монастир, але я відвела удар і порадила тільки пригрозити цим у тому разі, якщо Дансені продовжуватиме свої переслідування; це змусить обох закоханих бути обережними, що, на мою думку, необхідно для успіху.
Потім я прийшла до дочки. Ви б не повірили, як вона погарнішала від горя! Хоч як би мало було їй властиве кокетування, ручаюся вам, – вона буде частенько удаватися до сліз. Але цього разу сльози були найщиріші. Уражена цією новою чарівністю, якої я за нею не знала і яку тепер спостерігала із задоволенням, я спершу давала їй лише невдалі поради, що скоріше посилювали страждання, аніж полегшували їх, і таким чином довела її до повної знемоги. Вона вже не плакала, і я навіть побоювалася судом. Я порадила їй лягти, і вона погодилась. Я почала доглядати за нею разом із покоївкою. З ранку вона не одягалась і не причісувалась, і незабаром її розпатлане волосся розсипалося по абсолютно голих плечах і грудях. Я поцілувала її, вона впала в мої обійми, і сльози полилися знову самі собою. Боже, яка вона була гарна! Ах, якщо Магдалина[37] була схожа на неї, вона мала бути небезпечнішою в покаянні, ніж у гріху.
Коли засмучена красуня опинилась у ліжку, я почала втішати її вже по-справжньому. Спершу я заспокоїла її щодо повернення в монастир. Я заронила в неї надію на таємні побачення з Дансені. Всівшись на край ліжка, я сказала: «А що якби він був тут!», потім, вишиваючи той же узор, відволікала її то одним, то іншим і, врешті-решт, домоглася того, що вона забула про своє горе. Ми розлучилися б цілком задоволені одна одною, якби вона не попросила мене передати Дансені листа, на що я наполегливо не погоджувалась. І ось із яких міркувань – вважаю, ви їх схвалите.
Передусім це скомпрометувало б мене в очах Дансені, і якщо це був єдиний аргумент, який я могла навести малій, то для вас у мене є ще чимало інших. Хіба я не ризикувала б плодами всіх своїх зусиль, якби з самого початку дала нашим молодим людям такий легкий спосіб пом’якшувати їх страждання? Крім того, я була б не проти змусити їх втрутити в цю пригоду кого-небудь із слуг, бо якщо вона, як я сподіваюся, добіжить жаданого завершення, треба, щоб про неї дізналися негайно ж після заміжжя, адже немає вірнішого способу її розголосити. Якщо ж яким-небудь дивом слуги мовчатимуть, заговоримо ми з вами, а для нас найзручніше буде віднести розголос за їх рахунок.
Тому вам слід сьогодні ж подати цю думку Дансені, а оскільки я не впевнена в покоївці малої Воланж – вона й сама, здається, тій не довіряє, – вкажіть йому на мою віддану Віктуар. Я вже