Жорстоке небо. Максим Кидрук
витягніть на неї «Øveraasen»,[29] зберіть усю наявну техніку і всіх людей, що не задіяні в обслуговуванні літаків, – але за чверть години вона має бути готовою приймати широкофюзеляжні лайнери.
Аеропорт Париж-Північ має дві паралельні злітні смуги – 04L-22R та 04R-22L. Перша сягає в довжину 11 040 футів (3 365 метрів), друга – 8 800 футів (2 682 метри).[30] Щоб приймати більші літаки, які прямують від закритого аеропорту ім. Шарля де Голля, Ґастону Лем’єру знадобиться довша. Відтак, він ухвалив єдине можливе в цій ситуації рішення: закрити 04L-22R і певний час користуватись лише коротшою смугою – 04R-22L. Про те, скільки снігу лежить на 04R-22L, старший зміни не хотів думати. Він міг попросити Робера, щоб той послав когось із працівників наземної служби перевірити, що коїться на смузі, але розумів, що від того нічого не зміниться. Він мусить кудись садовити літаки, поки снігоочисники не впорядкують довшу смугу. Коротша посадкова смуга розташована далі від терміналів, її краще продуває вітер, крім того, з неї протягом другої половини дня злітали літаки, тож Ґастону Лем’єру хотілося вірити, що снігу на ній менше, ніж на 04L-22R. Хоча б трохи менше.
– У ній же три з половиною кілометри, – нахмурюючись, пробурчав Паск’єр.
Начальник зміни розвів руками і з прикрістю скривився, показуючи, що без нагадувань Робера Паск’єра пам’ятає, якої довжини смуга 04L-22R. А тоді проказав, опанувавши себе:
– У тебе чверть години, Робере.
Цього разу Робер Паск’єр не нарікав: звівши брови на переніссі, рішуче взявся за телефонний апарат.
Ґастон Лем’єр зиркнув на масивний електронний годинник, прикріплений до задньої стіни диспетчерської. На табло показувало 21:43. О 22:00 він мав би передати зміну наступнику, але в таких умовах про це годі думати. Ґастон усвідомлював, що не піде з диспетчерської, поки до термінальних рукавів не пришвартується останній з лайнерів, які потрібно прийняти під час його зміни.
– Нагадую: всі лишаються на місцях після закінчення зміни, – Ґастон міг і не говорити, його колеги чудово розуміли серйозність ситуації. – Ніхто не встане з робочого місця, поки останній з перекинутих нам літаків не торкнеться посадкової смуги.
Хтось буркнув «Зрозуміло, шефе!», і диспетчери повернулись до роботи, наказуючи одним літакам завернути й, витримуючи незмінну висоту, кружляти на підході до аеропорту, а інші пропускаючи вперед і готуючи до посадки.
Втім, напруження не зникало. Щось виразно неприємне почало відчуватися в сухій, дещо затхлій атмосфері зали управління польотами. І то була не відчайдушна гарячковість, спричинена наявністю значної кількості рейсів, якими доведеться опікуватись у розпал снігового бурану, ні – Ґастон Лем’єр нутром розрізняв гнітючо-приречений відтінок цього відчуття. Кілька секунд чоловік силкувався, вдивляючись у напружені обличчя колег, угадати, чи відчувають вони щось подібне. Так і не відшукавши відповіді, начальник зміни повернувся спиною до стола і наблизився до вікна диспетчерської в єдиному місці, де його не підпирали диспетчерські
«Øveraasen» – норвезька компанія зі світовим ім’ям, спеціалізація якої – виготовлення великогабаритної снігоочисної техніки та агрегатів для аеропортів. У пропонованому контексті йдеться про снігоочисник цієї компанії.
1 фут = 0,3048 метра.