Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв
тоді у городищах, пам’ятав скупо.
– Нагадай нам, премудрий Горане, про те, що даремно забули ми, – дозволив Чоломир.
– У рік Скаженого Вепра, коли зачаті були усі ті теперішні діви, що знаменням вроди відмічені, сталася перша сутичка з лютими відьмами, що йдуть шляхом Богомола, – розмірено почав Горан, дивлячись повз владників, немов читаючи тільки одному йому видимі письмена на стіні покою. – Тоді нерозумний Лович викрав одну зі служниць демона й беззаконно втішився з нею. Й був тоді молодий прозорливець з туричів, на ім’я Бранко, який провидів майбутнє і сказав, що відьми за вчинок Ловича прокляли наші роди страшним і незламним потрійним прокляттям. Могитичі сміялися з нього як з навіженого, а він був правий… З того часу й почалися усі наші біди. Все, що ми починали, поверталося проти нас злом і поразками. За два річні кола після Скаженого Вепра почалась морова пошесть, а потім відьми наслали на нас орду. Всі відмічені вродою діви несуть в собі тінь того прокляття. Врода є знаним знаменням гордості неправедної, Сили нічної, Сили похітливої, блудодійної. Знаємо також, звідкіля лине та Сила і хто саме несе її на відмічених знаками раменах. Уже неспокійно серед родичів. Уже двічі лилася кров тих мужів, які билися поміж собою за прихильність вродливих дів. А на півдні розвідники бачили свіжі згарища та сліди комонних. Се є знамення. Не бачить їх лише той, хто не хоче бачити. Якщо, княже, до снігу не віддамо проклятих дів Хорсові, служительки демона знову з’являться під стінами городищ. Куди тоді тікатимемо?
– Що скажеш, Волоше? – звернувся князь до жерця, коли Горан підніс руку до уст на знак того, що він усе сказав.
– Я, мудрий княже, пам’ятаю і кунича Ловича, і турича Бранка, нехай буде їх здобич у небесних полях тучною і смачною, – тихо мовив Пекич і відпив з братини. – І ту відьму, що її Лович привіз як наложницю до городища, я також пам’ятаю. Чорнява була, міцна, але лицем не вдалась. Хіба що взяла Ловича чарами. Бачив на її плечі знак Богомола і чув, як закликає вона демона на голови наші. Волхвом тоді був стрийко мій Біжич, й ще не залишили Серединний світ мої брати-могитичі, нехай Небодержець милує їх у своїх чертогах. Усі двічі народжені зібралися тоді у жрецькому колі, молилися, жертвували й врешті-решт відбилися від її проклять. Лович приніс небесному Заступникові велику жертву й тим зупинив чорну роботу відьми. Все почалося пізніше, коли від пошесті вигибли могутні з двічі народжених і Сила наша ослабла…
– Тоді все й почалося! – каркнув Горан. – У рік Вепра! Знаєш, баляснику, але мовчиш!
– Я сказав, княже. – Пекич підвівся з лави. Вчинок старого радника давав жерцеві можливість достойно залишити неприємну нараду. Він здогадувався, що князь уже прийняв рішення, а від нього вимагається лише формальна згода. Те, що князь Чоломир ніколи не змінює свого покону, знали всі племена від Карпат до Дніпрових порогів.
– Ми ще не закінчили, – зупинив жерця володар Білого племені.
– Скажи, княже, як вирішив, – Пекич поставив патерицю між собою і князем. – Оголоси свою