Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв
Солодке й густе, зі старої й благословенної Богом лози.
– Любиш життєві радощі?
– Не без того.
– Бачу, що не сподобився ти твердості у духовному покликанні. – Стратег відкинувся на подушки і весело дивився на колишнього клірика.
– Людина, за словами праведних, єсмь істота недосконала, приречена на земні спокуси.
– А що знаєш про смерть?
– Що її Божим творінням не оминути.
– Куце твоє знання, рабе.
– У Писанні сказано про дві смерті. Є перша смерть, неостаточна. І є друга, остаточна, якої не пізнають лише ті, хто воскрес для тисячолітнього Христового царства.[8] Перша смерть є вмиранням тіла, друга є припиненням буття грішників, безповоротною погибеллю у вічній скорботі та у вогненному озері. Давні юдеї також знали про другу смерть, яку розуміли як виключення з воскресіння, залишення у гробах та піддання прокляттю вічному…
– Досить, – зупинив його Леонтій. – У Писанні ти начитаний, бачу. Проте мене цікавить лише перша смерть, тілесна. Точніше, я хочу знати, як від неї тікати.
«Ось іще один із тих, хто прагне безсмертя земного паче життя вічного, – подумки посміхнувся Макарій. – Зрештою, Мефодій Патарський не відносив безсмертя до зла».[9] Вголос сказав:
– Нікому ще, найсвітліший, не вдалось здобути безсмертя до виповнення часів.
– Мені, рабе, безсмертя без потреби, – стратег зробив добрячий ковток, закусив копченим вугром. – Мені потрібне довге життя. Мій первісток народився минулого року, а мені вже за шістдесят. Якщо помру до того, як він змужніє, його вб’ють і рід мій згасне. Прагну довголіттям захистити сім’я своє від численних ворогів, у світі сущих. Казали мені, що з лікарів ти найкращий. От і Скавра ти щасливо полікував, хоча всі тутешні травники і чаклуни йому неминучу смерть провістили і мене в ній запевнили. Якщо зможеш продовжити мої роки, зроблю тебе багатим. Що скажеш?
– Є різні способи продовжити життя. Знаю трави, що вичищають тілесні гумори[10] і зупиняють занепад плоті. Вербена є сильною рослиною для означеної цілі. Просвірник, полин, листя папороті, чорну бузину і траву єпископа[11] використовують для продовження літ мужеських, також корінь пісковий та корінь святого Онуфрія, що його степові варвари називають калганом…
– Ти не перший, рабе, з ким я про це веду бесіду, – перервав потік ерудиції Леонтій. – І не вперше чую назви цих рослин. Тинктуру з Онуфрієвого кореня п’ю більше року, відвари з листя чорної бузини вживаю. Але ці засоби не дають впевненості у довголітті, лише сприяють йому. Мені ж і синові моєму потрібна певність.
– Між смертними певності нема. Певність тримає у руці своїй Всевишній.
– Це ти, рабе, кажеш про певність для царств і народів. А моя певність криється не в руці Божій, а в рослині, про яку тобі має бути відомо. Її немає у наших травників, бо вона рідкісна. Росте вона лише в землях аварських, на горі Евне.[12] Охороняють її войовничі жерці.
– Золотий корінь? –
Див: Об’явл. 20:6.
Мефодій Патарський. Про воскресіння, проти Орігена, 22.
Гумори – згідно з уявленнями середньовічної медицини і згідно з ученням давньогрецького лікаря Галена у тілі людини перемішувалися у різних пропорціях чотири гумори: флегма, кров, чорна жовч і жовта жовч.
Трава єпископа – буковиця.
В грецькій мові слово «евне» має багато значень: лігво, гніздо, шлюбне ложе, якір, могила.