Чорне Сонце (збірник). Василь Шкляр
них можна було обійтися. Але у цього конспіратора Єгер не знайшов ніяких паперів, нічого такого, що могло б нас зацікавити. Окрім зачохленого ножа, при ньому не було навіть зброї; видно, його братани, втікаючи, підхопили з собою.
Єгер розчохлив трофейного ножа. Я бачив, що його, як завжди, доймає сумнів.
– Ти йди, – сказав він. – Іди до Сіроманця, а я тут ще дещо огляну.
Я з полегкістю пішов на гніздо, ковтаючи нудоту, що підступила до горла. Знав, що зараз Єгер проробить ще одну процедуру, яка мені не сподобається. Ні, він не відрізатиме вуха чи носа, але розпанахає ножем одяг на тих місцях, де найчастіше роблять татуювання.
– Ну, що там? – спитав Сіроманець.
– Одного завалили, – сказав я. – А була група.
– Дивно, – мовив Сіроманець.
– Що ж тут дивного?
– Що завалили тільки одного, – сказав Сіроманець.
– Єгер каже, ще одного поранили. Його винесли.
– Дивно, – сказав Сіроманець.
– Що дивно?
– Що його винесли. При такій катавасії вони рідко це роблять.
Сіроманець закурив і сховав сигарету в рукав, хоча вже розвиднилося.
Підійшов Єгер.
– На грудях двоголовий орел, – сказав він.
– Ну, звісно, – Сіроманець затягнувся цигаркою і випустив дим у руду бороду. – Завдали ми собі клопоту.
– Чим? – спитав я.
– Його треба закопати. За день він засмердиться, і тут не буде чим дихати.
– А може, по нього ще прийдуть? – подумав я вголос.
– Може бути й таке, – сказав Єгер. – Тримаймо носа за вітром.
І тут до нас долинув гуркіт мотора.
Десь далеко під лісосмугою ревів БТР, який, без сумніву, рухався до нашого блокпосту. Але, на щастя, рухався з нашого боку. Видно, там чули стрілянину і тепер поспішали з’ясувати, що тут сталося. Хоча допомоги ми не просили.
Напруга спала, і я згадав свій сон. Побачив потріскане обличчя, виїмки очей і круглий рот, що прорізався в камені.
Чорт забирай! Як таке може бути?
А ще я подумав, що їй там не місце, де стоїть вона зараз.
Я заберу її звідти. Хай там що, а за першої слушної нагоди я її заберу.
3
Повернувшись на базу (після того як нас замінили на блокпосту), ми пішли скупатися в Озівському морі.[3] Хоча наша обитель стояла на його березі, таке задоволення нам випадало нечасто. Та після гарячої роботи я завжди поривався до моря, щоб зняти стрес. Тупо лягав на мілководді й чекав, поки все в мені вляжеться. Єгер із Сіроманцем плавали, пірнали, пирхали водою, як слони, а я лежав на мілині і вслухався, як вода гамує в мені легенький дрож.
До нас приєднався чотовий Гризло. Він вийшов на берег з автоматом і книжкою (зі зброєю ми не розлучалися ніколи), і я косував одним оком, як він роздягається. Мені подобався Гризлів оголений торс – зліва, де серце, на його тілі був витатуйований увесь декалог українського націоналіста.
У Гризла ще по-юначому добре, відкрите лице і борода, відрощена
Давня слов’янська назва Азовського моря.