Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода
то за всіма правилами здорового глузду…».
– Не те ви рахували, пане Воле! – перебила його промову Мурашка. – Начепіть окуляри та киньте на рахівницю видатки проти прибутків…
Справа зайшла в суперечку, і її перенесли у вищий суд.
Не мале те, чого для потреб вистачає. А достатність і багатство – одне й те саме.
Байка 10
Дві Курки
Трапилося якось дикій Курці залетіти до свійської.
– Як ти там, сестрице, у лісах живеш? – спитала домашня.
– Так, як і інші лісові птахи, – відповіла дика. – Той же Бог, який годує зграю диких голубів, і мене живить.
– Так вони ж і літати добре вміють, – мовила хазяйка.
– Твоя правда, – сказала дика, – і я по тому ж самому повітрю літаю й задоволена крилами, що дав мені Бог…
– А от цьому вже, сестрице, я ніколи не повірю, – сказала до-мосідка, – бо я сама можу перелетіти хіба що он до того сараю.
– Не перечу, – відповіла дика, – але й на те, голубонько моя, зважте, що ви з малих літ, як тільки народились, зволите у дворі гній розгрібати, а я день у день вправляюсь у літанні.
Багато хто, коли сам чогось зробити не в змозі, й іншим у тому віри не йме. Безліч є таких, які, розніжившись, розучились ходити пішки. З цього видно, що як практика без сродності марна, так і сродність стверджується працьовитістю. Навіщо знати, як робиться справа, коли ти до неї не звик? Пізнати не важко, важко звикнути. Наука і звичка – одне й те саме. Вона живе не в знанні, а в діянні. Знання без діла – це мука, і діло без природи теж. Ось чим різняться знання й наука!
Байка 11
Вітер і Філософ
– О, щоб тебе чорт узяв, клятий!..
– За що ж ти мене так лаєш, пане Філософе? – спитав Вітер.
– А за те, – відповів мудрець, – що як тільки я відчинив вікно, щоб викинути геть лушпиння часнику, ти так війнув триклятим твоїм вихором, що все назад по всьому столу й по всій світлиці розкидав! Та ще й останню чарку з вином перекинув і розбив; не кажу вже про те, що, здувши з папірця тютюн, увесь таріль зі стравою, яку я після праці хотів був спожити, геть засмітив!..
– Та чи знаєш ти, – каже Вітер, – хто я такий?
– Щоб я тебе та не знав? – аж скрикнув Філософ. – Нехай про тебе мужики міркують! А я, після небесних планет, тебе своєю увагою не вшаную. Ти – одна лиш порожня тінь…
– А коли я тінь, – каже Вітер, – то є при мені й тіло. Твоя правда, я тінь, а невидима в мені Божа сила є моїм справжнім тілом. І як же мені не віяти, коли мене рухає спільний наш Творець і невидиме всеосяжне єство?
– Знаю, – сказав Філософ, – що в тобі є неповинне єство, бо ти вітер…
– І я знаю, – мовив Вітер, – що в тобі стільки ж розуму, скільки в отих двох мужичках, з яких один, нагнувшись, задер одяг і привітав мене заднім місцем за те, що я роздував пшеницю, коли він її віяв, а другий зробив той самий комплімент тоді, як я йому не давав вивершити копицю сіна. І ти гідний бути в них головою.
Хто на погодучи на врожай сердиться, той заміряється на самого Бога-Творця.
Байка