Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода
що я навчалася в Парижі? Чи ж тобі збагнути те, що кажуть учені: «Мистецтво вдосконалює природу»?[13] А ти де вчився і в кого?
– Матінко! Якщо вас учив славетний патер Пітекс,[14] то мене навчив єдиний наш Отець небесний, давши мені до цього сродність, а сродність – охоту, охота – знання і звичку. Може, саме тому моя справа не смішна, а похвальна.
Діана, не стерпівши, хотіла було хвицонути Собаку, але той пішов собі геть.
Без природи – як без дороги. Чим далі йдеш, тим більше блукаєш. Природа є вічним джерелом охоти. Ця воля (за прислів’ям) гірша за всяку неволю. Вона спонукує до частого досвіду. А досвід – батько мистецтва, знання і звички. Звідси народилися всі науки, і книги, і ремесла. Ця головна і єдина вчителька вірно вчить птаха літати, а рибу плавати. Премудре ходить в Україні прислів’я: «Без Бога ні до порога, а з ним хоч за море».
Бог, природа й Мінерва[15] – це одне й те саме. Як збуяла сіль без смаку, як квіт без природного свого духу, а око без зіниці, так несродна справа завжди позбавлена чогось таємного. Але це таємне є тим головним, що називається по-грецькому: «то препон», тобто ліпота, чи краса, – і не вона залежить від науки, а наука від неї. Пані Діана, як занадто навчена, та не надто тямуща тварина, зволила казати: «Мистецтво вдосконалює природу». Але коли нема сродності, тоді скажи, будь ласка, що може привести в довершеність навчання? Приводити в довершеність є те саме, що і в закінченість. Адже кінець, як у кільці, завжди перебуває при своєму початку й залежить від нього, як плід від свого насіння. Отже, світлиця без початку й основи покрівлею своєю з вінчиком не увінчається.
Байка 19
Кажан і двоє пташенят, Горлицине й Голубине
Чималий підземний звір на ім’я Великий Кріт написав солодкомовного листа до звірів, що жили на землі, та до повітряних птахів. А його сила була така: «Дивуюсь я вашому марновірству! Воно знайшло у світі те, чого ніколи ніде нема та й не бувало. Хто вам навіяв ту дурницю, наче є на світі якесь там сонце? Його в зібраннях ваших прославляють, воно верховодить у справах, вершить кінці, красить життя, оживляє твориво, просвічує темряву, ллє світло, оновлює час. Який час? На світі є одна лиш пітьма, отже, один і час, а бути іншому часові – це дурниця, нісенітниця, небилиця… І оця одна ваша дурість є плодючою матір’ю всіх інших дуростей. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, райдуга, істина. А найсмішніше те, що ви шануєте химеру, звану Оком,[16] ніби воно є дзеркало світу, прихисток світла, вмістилище радості, двері істини… От варварство! Любі мої друзі! Не будьте простаками, скиньте ярмо марновірства, не вірте нічому, поки не візьмете в кулак. Повірте мені: не в тому життя, щоб бачити, а в тому, щоб мацати. Від 18 дня квітня 1774 року. З підземного світу. N. N.».
Цей лист сподобався багатьом звірям і птахам, наприклад Сові, Дрімлюзі, Сичеві, Одудові, Шуліці, Пугачеві, крім Орла й Сокола. А більше за всіх пливко розводився про цей високородний догмат Кажан, який, побачивши Горлициного й Голубиного синів, намагався ощасливити
Ця думка походить із другої книги Аристотелевої «Фізики» (199а16 – 17).
Слово грецьке. Означає мавпу, високого роду та зросту (
Мінерва – римська богиня мудрості.
Ідеться про Всевидяще Око, тобто про Бога.