Москва 2042. Володимир Войнович
мить добряче знітився. Я подумав, що цей гад Руді, звісно ж, мене розіграв і тепер усеньке райзебюро збіжиться, щоб поіржати над пошитим у дурні іноземцем. Але коли я назвав фройляйн Глобке своє прізвище й мету візиту, вона, на мою втіху, а трохи й на мій подив, не здивувалася й не засміялася. Так, сказала вона, у них справді є можливість відправити будь-якого свого клієнта в будь-який час і в будь-яке місце на планеті Земля, і вона, фройляйн Глобке, готова вислухати мої побажання.
Побажання моє, з її точки зору, було доволі скромним. Я хотів би потрапити в Москву через п’ятдесят років, тобто в Москву 2032 року.
– Гаразд, – сказала фройляйн і потицяла наманікюреними пальчиками в кнопки комп’ютера.
На екрані застрибали якісь літери й цифри, фройляйн Глобке поглянула на них, поцокала язиком, повернулась до мене й розвела руками.
– Ага, то у вас все ж таки цього немає? – зрадів я нагоді посадити Руді в калюжу.
– На жаль, – знічено сказала фройляйн. – На цей рейс всі квитки продано. Але якщо ви погодитесь полетіти на шістдесят років уперед…
– Та яка мені різниця! – перебив я її. – Десять років більше, десять менше, це неважливо.
– Прима[2]! – сказала фройляйн і, осяйно всміхаючись, повідомила, що я зробив правильний вибір, завітавши саме до них. Бо вони наразі єдине в Європі райзебюро, котре організовує такі поїздки. Якщо мене цікавить спосіб пересування…
– Даруйте, – перебив я її нетерпляче, – спосіб пересування мені вже приблизно відомий, мені його досить детально пояснив гер Махенміттельбрехер.
– Міттельбрехенмахер, – ввічливо виправила вона.
Я подякував за виправлення і сказав, що мене цікавить не теорія, а практичні умови польоту. Як там щодо стану невагомості, і взагалі, чи не сильно закачує?
– Річ у тім, – пояснив я, – що, коли я вип’ю, мене іноді дуже сильно закачує навіть на землі.
– О, щодо першого, – усміхнулась фройляйн, – ви можете не перейматися. Наша електронна система штучної гравітації поза конкуренцією. А ось щодо закачування нічого сказати не можу. А ви не могли б на час польоту втриматися від вживання міцних напоїв?
– Що? – перепитав я. – Шістдесят років утримання? Фройляйн, ви хочете від мене забагато.
– Ну що ви! – гаряче заперечила фройляйн. – Про такий тривалий термін мови нема. Це на землі мине шістдесят років. А для вас це буде всього три години. Як звичайний переліт із Мюнхена до Москви.
– Авжеж, – сказав я. – Це звісно. Це я розумію. Для мене там мине лише три години. Але насправді ж промине шістдесят років. І за шістдесят років жодної крапелини?
– Ну що ви! Що ви! – Фройляйн так розхвилювалася, що в неї ластовиння вдвічі побільшало. – Чому ж ані крапелини? Зрештою, пити чи не пити, це ваша особиста справа. До речі, у цьому польоті напої пасажирам видаються в необмеженій кількості і, звісно ж, безкоштовно.
– Це інша річ, –
Prima – чудово (