Москва 2042. Володимир Войнович

      Я поглянув в ілюмінатор і визначив, що ми перебуваємо в центрі доволі довгої черги літаків, котрі очікують дозволу зайняти своє місце на злітній смузі. Попереду черга загнулась праворуч, тому я міг бачити машини, які йшли попереду. Першими йшли два літаки «Люфтганзи», потім «Аліталія», за ним літак ізраїльської компанії «Ель Аль», потім болгарський «Ту-154», англійська «Каравелла» і ще один німецький «боїнг». Коли ж нарешті і ми повернули, я побачив, що безпосередньо за нами, припадаючи до землі дельфінячим носом і наче принюхуючись до нашого сліду, рулює гордість радянського «Аерофлоту» – «Іл-62», бортовий номер 38276.

      Попри загальне через вживання алкоголю погіршення пам’яті, я цей номер запам’ятав без труднощів. Перша частина числа множиться на середню цифру, виходить простий добуток: 38 × 2 = 76. Щоб не запам’ятати таке, треба вже зовсім бути маразматиком, а я ним, слава Богу, ще не став.