Великий ветеринарний довідник. Отсутствует
або поєднання сульфадимезину з левоміцетином, ампроліум, кокцидіовіт, хімкокцид).
Хворих тварин необхідно утримувати ізольовано. Приміщення і вигульні подвір’я регулярно очищують і ретельно дезінфікують.
Профілактика. Для хіміопрофілактики застосовують хімкокцид у дозі 0,3 г/кг, кокцидіовіт (0,03 г/кг) з левоміцетином (0,02 г/кг), кокцидін (0,08 г/кг) з біомицином (0,02 г/кг). Препарати дають кожні 5 днів з концентрованими кормами. Суворе дотримання санітарних норм утримання тварин.
Етіологія. Хвороба жуйних тварин, яку викликають цестоди, що паразитують у тонкому кишечнику тварин. Збудники – стрічкоподібні монієзії білого кольору завдовжки 4–5 м, їхній сколекс має 4 присоски. Процес розвитку від яйця до інвазійної личинки (цистицеркоїду) відбувається в організмі проміжного хазяїна – орибатидного кліща за 2–3 місяці. Статевої зрілості паразит у кишечнику жуйних тварин досягає за 47–50 діб, де паразитує 2–7 місяців. Життєвий цикл монієзії представлений на схемі 2.
Клінічні прояви. Переважно хворіє молодняк великої рогатої худоби та овець. Зараження відбувається в результаті заковтування інвазованих кліщів при поїданні трави на пасовищах із підвищеною вологістю. Найбільшого поширення набуває в серпні.
У телят хвороба протікає у важкій і легкій токсичній, обтураційній і нервовій формах. Спостерігається пригніченість, анемія, зниження апетиту, залежування, пронос, вигинання спини при випорожненні, вихід члеників і фрагментів монієзії, сильна спрага, падіж на 3 – 10-й день.
Нервова форма супроводжується порушенням координації рухів, закиданням голови за спину, манежними рухами, залежуванням і швидкою загибеллю. Обтураційна характеризується несподіваною появою симптомів кольок у зовні здорових телят: раптове падіння на землю, притиснення голови до живота, кружляння на місці. У великої рогатої худоби старшої за 8 місяців протікає без виражених симптомів.
Діагноз «монієзіоз» ставлять на підставі клініко-епізо-отологічних даних, результатів гельмінтоскопічного дослідження, діагностичної дегельмінтизації (виявлення члеників і фрагментів), овоскопії.
Лікування. Застосовують антигельмінтні засоби: фенасал телятам у суміші з комбікормом, сульфат міді у вигляді водного розчину.
Профілактика. Телят дегельмінтизують 2 рази: перший через 35–40 днів після вигону на пасовищі, другий – через 35–40 днів після першої, а молодняк до 1 року – один раз через 35–40 днів після вигону на пасовище. Телят поточного року народження рекомендується утримувати на штучних пасовищах або в таборах.
Етіологія. Хвороба виникає внаслідок паразитування в сичузі білих нематод остертагій. Захворювання частіше зустрічається у тварин віком до 2 років. Зараження відбувається на пасовищі і при водопої шляхом заковтування інвазійних личинок, що вилупилися з яйця в зовнішньому середовищі.