Їжа. Італійське щастя. Олена Костюкович
як відповідальний редактор важливі для нашої теми книжки: «Велика кухня»,[54] «Їсти й пити по-італійськи».[55] Його заклики до бурі в склянці вина, до революції, яка була б не аскетично-лютою, як більшість революцій у світі, а, навпаки, вершилася б у дусі загального уласкавлення їжею [див. розд. «Саґра»], дещо нагадували революційні проекти флорентійця Коррадо Тедескі, який у 1953 році заснував Національну партію флорентійского біфштекса, єдиним ідейним принципом якої була «боротьба за такий громадський устрій, за якого кожному громадянину буде забезпечено біфштекс у 450 г вирізки щодня» (про нього докладніше буде розказано в розділі про кухню Тоскани).
2004 року успішний менеджер з того ж таки Турина Оскар Фарінеллі запатентував права на торговельну марку Eataly. Це нова концепція – якісне харчування в руслі «слоуфудського» напряму і нововідкритих кулінарних традицій. Відвідувач або збирає в кошик все, що подобається, або сідає за стіл у супермаркеті між рядами продуктів, тицяє пальцем у рибу або в ріпу, і за деякий час йому виносять це вже приготованим, у вигляді, придатному для приємного споживання.
Фарінеллі – успішливий менеджер – купив зареєстрований кимось про запас (красива назва) у 2000 році домен і торгову марку і створив потужну компанію з порожньої скриньки. Перший торговий комплекс був відкритий 2007 року в Турині, в тій області, де було вигадано весь рух «Слоу Фуд», в приміщенні старої фабрики Карпана, за два кроки від переобладнаного для виставок колишнього головного корпусу «Фіат». У цехах тепер відтворені і сільський базар, і старовинна сироварня… Ці бізнес-вчинки понад усе ще й приклад раціонального застосування покинутих промислових будівель!
18 березня 2014 року відкрився такий заклад Еаталі в Мілані (це місто, що традиційно не довіряє П'ємонту, опиралось найдовше…) Між цими подіями – Флоренція, Лос-Анджелес, Торонто, Лондон, Стамбул, Рим, Арабські Емірати, Японія і ресторани круїзних лайнерів MSC.
Валле Д’Аоста
Про Аосту один із представників правлячої династії Савойя, Емануїл Філіберт Залізноголовий (XVI ст.), казав: «Це місце нам не підпорядковується, як решта Італії. Тут все особливе». Найдивовижніше в цьому те, що Аоста – єдина з областей, яка споконвіку була васальною вотчиною Савойських монархів, їх особистим володінням. А решта областей Італії, навпаки, охоче підпорядковувалися савойцям, хоч і не були зв’язані жодною васальною клятвою.
Неймовірно, наскільки Італія далека від монотонності. Це можна бачити з її околичних областей. Утім, майже всі області в ній окраїнні… У Валле д’Аоста і мова, і кулінарія – абсолютно не італійські. І розповідається про Аосту переважно в книжках з історії Франції. Аоста настільки ж офранцужена, наскільки понімечені Трентіно і Альто Адідже (Південний Тіроль).
Валле д’Аоста – маленька нескорена гориста країна (населення – 130 тисяч). У доісторичні часи тут мешкав войовничий люд – саласи. Він не дався навіть римлянам, ущент розбив у другій половині II століття до н. е. військо Аппія
Carnacina I.
Carnacina L.