Сині етюди. Хвильовий Микола
iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi спокiйно думали й упирались у небо димарi. I був огонь, i теж – велика велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.
Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.
– Пачiстiм!
Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська – очi благають. Поставив ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. I згадав, як багато тепер дiтей на вулицi – з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в Бакеу, в Румунiї – там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах їдять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв’я… Коли в Румунiї буде революцiя?
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
Лопань теж має свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а вчителi гiмназiї i досi ловлять удочками рибу й думають – про минулi днi, коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки – двадцять чотири.
Лопань теж має свою iсторiю – вона не знала революцiї, вона не бачила революцiї, бiля неї проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка появляються кайори. Розмова:
– Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех ти, життя прокляте! Другий голос:
– Нiчого. Сила за нами. Ха! Обиватель. А обиватель – хвиля, дев’ятий вал. Регулятор. Пiднявся високо, ану-бо нижче! Не хочете? Себе винiть. Ми теж дещо знаємо. Налетiв обиватель – i човен поринув. Обиватель регулятор.
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
III
Мої любi читачi! – простий i зрозумiлий лист. – Я боюсь, що ви мою новелу не дочитаєте до кiнця. Ви в лабетах просвiтянської лiтератури. I я поважаю. Та кожному свiй час. Творити то є творити. Да. Соловей – от як дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлiє, а бiля дерева заряснiло – солов’ї не однаково спiвають, прислухайтесь. Свої Моцарти, Бетховени, чув i Лисенка – солов’я. Переспiвувати – не творити, а мавпувати. I читач творець, не тiльки я, не тiльки ми – письменники. Я шукаю, i ви шукайте. Спершу вiд новаторiв – i я теж – це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А твiр мiй буде цiлком художнiй – треба продумати, треба знати… Ах, зеленi мої сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть – на фабричних посьолках тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах запорiзьких безмежних.
IV
Револьвер системи «бравнiнг» не виходив iз голови. Про бравнiнг: Конан-Дойль добре знав звичайного читача: розв’язка i зав’язка, фабула, сюжет та iнше. Шерлок Холмс. Не виходив iз голови не тим, що його куплено в повстанця з банди Ангела, а тим, що вiн лежить у столi, а в кiмнатi тихо, домовинне, тим, що є «сьогоднi» i нема «вчора» – далекого, несподiваного, великого, особливо на фонi «позавчора».
Карк зiйшов на площу й раптом обернувся: його покликано.
– Товаришу!
Дивиться: чоловiк розкинув руки, немов повiтря хапає.
I ще раз:
– Товаришу!
Вiдкiля цей голос?
Так, вiн знає цей голос, це сiмнадцятого року, голос сiмнадцятого року, голос молодої, бадьорої, червiнкової революцiї, тривожної радости – може глибокої, може синьої, може це не голос, а сон з оточеного