Сині етюди. Хвильовий Микола
живої мислi читачевої.
IX
Менi хочеться говорити не на тему, i я говорю. Я хочу написати агiтацiйного листка. Iсторична справка: великiй соцiалiстичнiй революцiї завжди бракувало на талановитих поетiв-агiтаторiв, а халтурили всi, за гонорар. Як менi тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадкiв: заплюйте темну тiнь моїх сучасникiв вiд халтури.
Це – риторика утилiтарного походження. Ну i що ж. З Карком спiльного – нiчого, а з новелою – багато, з життям – теж багато.
Так от, революцiя творить новий побут, i треба писати революцiйний побут. Є ще пролетарська поезiя, в українськiй лiтературi вона утворює добу, а може, епоху…
У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах – «на користь». Мiж iншим – читайте оповiдання на тему «голод» – це корисно.
…Про вiчнiсть твору: де тенденцiя – межа її, де рафiнована художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний… Пролетарська поезiя – не метелик… Яка загальна композицiя моєї новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп’яхи… Коли я вийду з лiтератури минулого?
Вiдчуваєте змагання мого класу! Мiй клас – пролетарiат – по кровi в бур’янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.
X
У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Рєпiн, а Рєпiн оголошував себе за українця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка – степи. Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.
Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили простори, i було просторо, а на душах темно. I на тих, i на других, i переможцi, i переможенi – а хто перемiг? Це редактор Карк думає. Усi були похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка… республiка… ха!.. – це редактор Карк думає.
На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.
Вiдповiдальний каже:
– Читали «Росiю в iмлi» Уельса? Хай тепер радiє: на вулицях весело – магазини всi одчинено.
Занозуватий чоловiк – це видно, i нервовий – це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Вiн лає iнтелiгенцiю, але любить, коли йому кажуть:
– Та ви ж самi iнтелiгент!
Правда, замахає руками:
– Iзбави бог, iзбави бог!
Карковi вiн говорить:
– Про присутнiх iсторiя замовчує.
Карк iнтелiгент. Карк червонiє. Вiдповiдальний iде.
В редакцiї не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз кiмнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать роздає газети.
I там нудно. Згадує, яке життя кипiло тут.
У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цiєї друкарнi… (бувшого… тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньої мислi…). Карковi шкода її, i вiн також ставиться до неї, як i до статуї римського полководця, – з повагою, i йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як i Нюся, вмiє говорити, що i в неї такi м’якi руки, як у Нюсi. Проте вiн до неї нiколи не говорить.
Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження. Навiть небо працьовито заглядає сюди: свiтлi-свiтлi плями на розiсланий папiр. Думає: i за триста лiт така ж напруженiсть