Сині етюди. Хвильовий Микола
– це муралi революцiї.
I сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душi васильковий сум. ?
Так! Я хочу проспiвати степову бур’янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але —
– Я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був —
– Гiмн.
Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?
От її одiж:
– Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» – це ж зелений, а вся революцiя стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, бiля шахти – де колiр «хакi».
Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…
– На ввесь свiт!
Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хак»". Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.
Але спiдньої сорочки не видно, бо революцiя знає одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена – тiнi з бур’янiв упали на сорочку.
От.
– Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.
I нарештi —
– чоботи.
Ну, тут ясно: подивiться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнiшнiсть, а потiм – про неї…
…Зовнiшнiсть.
Русява? Чорнява?
Ясно – жучок.
А втiм, це не важно…
…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.
Але треба й про очi.
Очi —
– теж жучок.
Iще дивiться на її очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь – то теж її очi.
А от нiс (для баришень скандал!)… нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» – казали й так, поза очi тiльки).
Ну, ще зрiст.
Ясно: «кiт у чоботях».
А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда
– то цiла революцiя.
Тепер мiй читач чекає вiд мене, мабуть, цiкавої зав’язки, цiкавої розв’язки, а вiд "кота в чоботях" – загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв —
– iще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гiтарних героїв гiтарних поем.
Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцiї i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке – ви самi знаєте.
I тiльки.
А зав’язки – розв’язки так вiд мене й не дочекаєтесь.
Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вiк, i до нього йдемо.
Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не нашi…
– А чиї?
– Ви