Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко
Про цих козаків і підуть мої оповідання, хоч неможливо буде мені обминати життя й городових козаків, бо й ті козаки щовесни виходили до своїх товаришів за пороги, жили з ними одним життям, разом ходили у походи, разом і життя своє у боротьбі з бусурманами віддавали і, хоч зимували на Україні, а все-таки звали себе козаками Війська Запорозького низового.
Перші часи життя Війська Запорозького
Великий Луг був дуже добрим місцем для пробування запорозьких козаків. Це був величезний острів, оточений річками Дніпром, Кушугумом та Кінськими Водами, порізаний протоками Дніпра на безліч менших островів. Весь Великий Луг разом з Базавлуком мав 11 миль, або 110 верст у довжину та біля трьох миль завширшки, був укритий одвічним лісом і несходимими пущами шелюгів, очеретів та осоки. Серед тих пущ по островах ще було поплутано багато таких озер та боліт, котрі під час великої води сполучалися з Дніпром. Знайти та добути тут козаків ворогам було зовсім неможливо, прогодуватися ж запорожцям у Великому Лузі було дуже не трудно, бо всі протоки, озера й лимани його аж кишіли рибою, а лісова пуща була повна звіра й птиці. Бракувало тут запорожцям тільки борошна та пороху, і за тим добром вони час від часу виряджали товаришів байдаками по Дніпру на Україну.
Упорядкувавши сяк-так Січ у захисному куті Великого Лугу, запорожці почали висилати козацькі залоги до татарських перевозів на Дніпрі і чати у степи, понад шляхи, якими найбільше ходили татари на Україну.
Перевозів татарських через Дніпро було чимало, найдавніші з них були: перший між порогами Будилом та Лишнім, другий — трохи вище голови острова Хортиці, на урочищі Кічкас. Перше місце тим подобалося татарам, що там Дніпро поділявся островами Тавольжан (Таволжанський) та Перун на три протоки, і ті протоки легше було перепливати з кіньми по черзі, одпочиваючи по островах; друге місце було вдатне тим, що там Дніпро, спертий скелями, має всього 80 сажнів завширшки.
Вистеживши татар на перевозі, запорожці намагалися перешкодити їм перевозитись, побиваючи всіх, хто допливав до правого берега Дніпра; коли ж це не вдавалося, то подавали вісті на Січ і на Україну. Пізніше вони упорядковували по степових могилах бекети і подавали вісті про татар гаслом: на недалекій од Дніпра могилі запалювали вогонь, а чатівники з дальніших могил, побачивши те гасло, запалювали вогні по своїх могилах, і те гасло за одну ніч передавалося по всіх степах і доходило до України, так що не вспіють було татари перевезтися через Дніпро, а вже на Україні знали, що татари наближаються.
Нема чого й говорити, що обставини життя запорожців у перші сто років існування Запорозького Війська були невимовно тяжкі. Татарські кочовища доходили у ті часи по східному боці Дніпра до річки Орелі, а по правому — до Тясмину та Висі, так що єдиним зв'язком Січі Запорозької з Україною, і то незабезпеченим од татарських нападів, був Дніпро. Оточені з усіх боків татарськими кочовищами, запорожці повсякчас сподівалися нападу ворогів і або смерті