Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко

      Поклоняється бідний невольник

      Із землі турецької, із віри бусурманської

      У городи християнськії, — до отця, до матусі.

      Що не може він їм поклонитися, —

      Тілько поклоняється голубонькам сивеньким:

      «Ой ти, голубоньку сивенький!

      Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;

      Полети ти в городи християнськії,

      До отця мойого, до матусі,

      Сядь, пади на подвір'ї отцевськім,

      Жалібненько загуди,

      Об моїй пригоді козацькій припомяни;

      Нехай отець і матуся

      Мою пригоду козацькую знають,

      Статки, маєтки збувають,

      Великі скарби збирають,

      Голову козацькую із тяжкої неволі визволяють!

      Бо як стане Чорнеє море согравати,

      То не знатиме, либонь, матір,

      У которої каторги шукати:

      Чи у пристані Козловської,

      Чи у городі Царграді на базарі,

      Будуть ушкалі турки-яничари набігати,

      За Червонеє море у Арбатську землю запродати,

      Будуть за них срібло, злото, не лічачи,

      Сукна дорогі поставами, не міряючи,

      За них брати.

      Тоді далася бідному невольнику

      Тяжкая неволя добре знати:

      Кайдани руки-ноги поз'їдала,

      Сирая сириця до жовтої кості

      Тіло козацькеє проїдала».

      То бідні невольники на кров, на тіло поглядали,

      Об вірі християнській гадали,

      Землю турецьку, віру бусурманську проклинали:

      «Ти, земле турецькая, віро бусурманськая,

      Ти єсть наповнена сріблом, злотом

      І дорогими напитками,

      Тільки ж бідному невольнику на світі не вільно,

      Що бідний невольник у тебе пробував

      Празника Рожества будь ли Воскресення не знає,

      Все у неволі проклятій, на каторзі турецькій

      На Чорному морі пробувають,

      Землю турецькую, віру бусурманськую проклинають:

      «Ти, земле турецька бусурманська,

      Ти, розлуко християнська!

      Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ війною,

      Мужа з жоною, брата з сестрою,

      Діток маленьких з отцем і маткою.

      Визволь, Боже, бідного невольника

      На Святоруський берег,

      На край веселий, між народ хрещений!…»

      У долині вогонь горить,

      Коло вогню турок сидить,

      Турок сидить — коня держить,

      Коня держить за поводи,

      За поводи шовковії;

      Біля нього дівча сидить,

      Дівча сидить, слізно плаче,

      Слізно плаче, турка просить:

      —