Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко

      Що на Чорному морі, на камені біленькому,

      Там стояла темниця камяная,

      Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

      Бідних невольників.

      То вже тридцять літ у неволі пробувають,

      Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

      То до їх дівка бранка.

      Маруся, попівна Богуславка, приходжає,

      Словами промовляє:

      «Гей, козаки, ви біднії невольники!

      Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

      Що тоді бідні невольники зачували,

      Дівку бранку,

      Марусю, попівну Богуславку,

      По річах пізнавали,

      Словами промовляли:

      «Гей, дівко бранко,

      Марусю, попівно Богуславко!

      Почім ми можемо знати,

      Що в нашій землі християнській за день тепера?

      Що тридцять літ у неволі пробуваєм.

      Божого світу, сонця праведного не видаєм.

      То ми не можемо знати,

      Що в нашій землі християнській за день тепера».

      Тоді дівка бранка,

      Маруся, попівна Богуславка,

      Теє зачуває,

      До козаків словами промовляє:

      «Ой козаки, ви бідні невольники!

      Що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота,

      А завтра святий празник, роковий день Великдень!»

      То тоді ті козаки теє зачували,

      Білим лицем до сирої землі припадали,

      Дівку бранку,

      Марусю, попівну Богуславку,

      Кляли, проклинали:

      «Та бодай ти, дівко бранко,

      Марусю, попівно Богуславко,

      Щастя й долі собі не мала,

      Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала».

      То тоді дівка бранка,

      Маруся, попівна Богуславка,

      Теє зачувала,

      Словами промовляла:

      «Ой козаки, ви біднії невольники!

      Та не лайте мене, не проклинайте:

      Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

      То буде мені, дівці бранці,

      Марусі, попівні Богуславці,

      На руки ключі віддавати:

      То буду я до темниці приходжати,

      Темницю відмикати,

      Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

      То на святий празник, роковий день Великдень,

      Став пан турецький до мечеті від'їжджати,

      Став дівці бранці,

      Марусі, попівні Богуславці

      На руки ключі віддавати.

      Тоді дівка бранка,

      Маруся, попівна Богуславка,

      Добре дбає, до темниці приходжає,

      Темницю відмикає,

      Всіх козаків, бідних невольників,

      На волю випускає

      І словами промовляє:

      «Ой козаки, ви бідні невольники!

      Кажу я вам, добре дбайте,

      В городи християнські