Співомовки. Степан Руданський
вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас, — каже, — запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!…»
Рабин і запорожець
Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…
Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!…
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.
І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,
А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!…
Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!
Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.
Але іде запорожець
Та й почав питати:
«А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?…»
Жиди й кажуть козакові:
«Таке й таке діло!…»
«Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло. —
А скажіть-но, — каже, — тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!…»
Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,
Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…
І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…
Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…
Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!…
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!…
Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!…
«Він угору! Тра донизу!» —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає!…
Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!…
Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!…
Ціле