Крадійка книжок. Маркус Зусак
парі рук не було доказів.
– Не вірю, – пробурмотіла сестра. – Не може бути. – Адже, коли Лізель вийшла вперед і показала свої руки, вони, нічого в цьому дивного, були заляпані Людвіґом Шмайклем, що вже почав засихати. – У коридор! – звеліла сестра вже вдруге цього дня. Якщо бути точним, то вдруге за останню годину.
Та цього разу то не була невелика Watschen. Чи навіть середня. Цього разу то була найбільша зі всіх коридорових Watschen’ів , різка раз за разом жалила її, і дівчинка цілий тиждень не могла нормально сидіти. І в класі більше ніхто не сміявся. Звук більше нагадував перелякано нашорошені вуха.
Після уроків Лізель поверталася додому разом із Руді та іншими дітьми Штайнерів. Біля Небесної вулиці, у поспіху думок, на неї навалився неймовірний відчай – невдала спроба переказати уривок із «Посібника гробаря», її зруйнована сім’я, нічні кошмари, сьогоднішнє приниження, – вона зіщулилась у канаві і заплакала. Усе це її сюди й привело.
Руді теж стояв у канаві, біля неї.
Почався дощ, сильний і рясний.
Курт Штайнер покликав їх, але ні хлопчик, ні дівчинка не зрушили з місця. Вона, переборюючи біль, сиділа під клаптями дощу, що сипалися з неба, а він стояв поряд і чекав.
– Чому він помер? – запитала Лізель, та Руді все одно не поворухнувся і нічого не відповів.
Коли вона нарешті заспокоїлась і підвелася, він обійняв її за плечі, як найкращого друзяку, і вони пішли додому. Він не вимагав поцілунку. Нічого такого. Можете любити Руді за це, якщо хочете.
Тільки не копай мене по яйцях.
Ось що він подумав, але не промовив уголос. Лише чотири роки по тому він поділився з нею цими думками.
А зараз Руді і Лізель під дощем прямували до Небесної вулиці.
Він був тим схибленим, що вимазався чорним вугіллям і кинув виклик світові.
Вона була крадійкою книжок, що залишилася без слів.
Але, повірте, слова були вже в дорозі, і, коли вони прибудуть, Лізель упіймає їх руками, ніби хмаринки, і викрутить до сухого, ніби краплинки дощу.
Частина 2
«Знизування плечима»
Дівчинка, створена з темряви
Коли б ви поставилися до цього легковажно, то сказали б, що для продовження знадобилося лише трішки вогню і декілька людських вигуків. Ви б сказали, що Лізель, щоб заволодіти своєю другою книжкою, цього було достатньо, хоч та і диміла в її руках. І навіть обпікала їй ребра.
Одначе ось у чому річ:
Зараз не час легковажити.
Зараз не час дивитися лише одним оком, оглядатися чи перевіряти плиту – бо коли крадійка книжок поцупила свою другу книжку, не тільки багато факторів сприяли її жаданню зробити це, а й сам вчинок запустив у дію те, що мало статися згодом.