Етикет. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
також було неспокійно: тут йшла жорстока й непримиренна війна гуситів. За свідченнями сучасників, у дворянства чи не єдиною розвагою була пиятика, а всі конфлікти вони вирішували навкулачки. Навіть Франція, яку нині вважаємо витонченою та аристократичною, аж ніяк не відповідала цьому образу. Граф Балтазар Кастильйоне писав про порядки, що були властиві для Франції середини XV століття: «Французи не знають іншої заслуги, окрім військової, а все інше для них ніщо; дружин не тільки не поважають, а й навіть гребують ними і вважають усіх учених найнікчемнішими людьми; на їхню думку, назвати когось клерком, грамотієм – означає завдати величезної образи».
Пісня міністреля
Єдиною країною, яка не поринула в море грубості та поганих манер, у ті часи була Італія. Саме там, поряд з образотворчим мистецтвом, музикою та літературою, почали формуватися принципи світської поведінки, запозичені потім іншими країнами. Етикет при дворі Медичі був зразковим. Протягом наступних століть «столиця етикету» кілька разів змінювала місце розташування. Спочатку «законодавцями» етикету були іспанський та бургундський двори, потім головна роль у сфері придворної поведінки відійшла до Франції. Французький придворний етикет виник за часів Генріха III Валуа і досяг свого розквіту у XVIII столітті.
В XVI–XVIII століттях правила гарного тону наказували не брати м’ясо п’ятірнею, а ще гірше – двома руками, а пропонували робити це лише трьома пальцями; пальці не витирати об одяг, а ополіскувати в спеціальній чаші з водою… Якийсь час у багатих будинках Європи було модно їсти в рукавичках, щоб руки залишалися чистими. Після обіду забруднені жиром рукавички викидали.
На зміну лицарям прийшли інші майстри етикету – придворні. На перший план, замість володіння шпагою, вийшли інші якості та чесноти: розум, хитрість, уміння розбиратися в людях. Граф Кастильйоне залишив нам список головних вимог до придворних кавалерів та дам. Кавалери повинні були добре володіти собою, вміти приховувати свої справжні почуття. Вони мали рівною мірою поважати себе й інших і відповідно поводитись. Неприпустимими були грубі вислови, лайки й ті слова, які могли примусити дам почервоніти. Вишуканим мистецтвом вважалася дотепність. Вдалі жарти й анекдоти швидко поширювалися в світських колах й створювали їхньому автору добру репутацію. Одяг кавалерів того часу мав завжди бути охайним і доречним, перевага надавалася чорному кольору, який вважався ознакою серйозного характеру.
Деякі дослідники вважають, що «етикет» походить від слова «етикетка». Етикетками колись називали картки, що роздавали всім гостям під час вишуканих прийомів у короля Людовіка XI. На цих картках були написані правила поведінки запрошених до двору. Потім придворні «шпаргалки» були забуті, а слово «етикетка» набуло свого сучасного значення.
Щодо прекрасних дам, то їхні манери мали бути ще більш витонченими, ніж у чоловіків-придворних. Їм належало бути привітними, люб’язними, вміти підтримувати бесіду. Деяких слів, що вважалися