Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
я вже не витримаю…»
Взяв Ілля Муромець, од свого сідла одв'язав стремена – ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і іде прямо до Солов'я-розбійника у двір.
А Соловей-розбійник мав дочку, богатирку-дочку мав. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схватила залізну дошку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця – хотіла убити його. А Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона повернулась назад і – прямо в богатирку, убила її одразу.
А жінка Солов'я-розбійника побачила вже, що біда, почала просить Іллю Муромця:
– На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки остав мені мужа живим.
Він відповідає:
– Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив із світу, стільки він дітей осиротив, щоб я оставив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду зароблять гроші, а йду захищать всіх, на кого нападають.
Повернув коня і поїхав прямо в Київ.
У Києві в той час княжив князь Володимир. Як приїхав Ілля Муромець – у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.
Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав:
– Якою ж ти дорогою їхав до нас?
– Я їхав, – відповідає Ілля Муромець, – прямоїжджою дорогою.
Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там важний богатир Олексій Попович. Попович зіскочив та каже:
– Ні, ні! Не може бути, неправда, князю, то він бреше. Хто у нас може їхати прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.
– Ага, такий ти богатир, – каже до нього Ілля Муромець, – ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану, – каже, – йдем, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
Вивів усіх з князем, і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм:
– Ось ваш силач Соловей-розбійник.
Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов'я-розбійника біля сідла тримає, значить, він його переміг.
Тоді князь Володимир каже до Солов'я-розбійника:
– Ану, Соловей-розбійник, засвисти по-солов'їному та закричи по-звіриному!
А Соловей-розбійник відповідає:
– Не ти, – каже, – мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв.
Тоді князь говорить:
– Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
– Ви станьте тут, – до князя і княгині (накрив їх буркою), – я вас прикрию, щоб у вас перетинки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
– Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів – листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали