Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
злодій сказав:
– Вже його не спіймаєте, раз тепер не спіймали. Іще можете його побачити живого на очі. Пустіть вісників по світу, що най прийде той розбійник, котрий крав золото, та не буде йому нічого. Ви даєте царське слово, що нічого злого з ним не учините, лише хочете бачити, що він за чоловік.
Бідний синок, як почув царських вісників, красно убрався і прийшов до царя. І сказав:
– Тут є той, що крав у вас срібло й золото. Що від нього хочете, пресвітлий царю?
– Не хочу нічого! – відповів цар.
І одружив його зі своєю донькою та жив від того часу спокійно і добре, доки не вмер.
А того старого злодія, котрий давав цареві поради, випустили на свободу.
Про трьох братів і чарівну пищалку
У одного діда було три сини. І заслаб той дідо, і помирає. І каже хлопцям:
– То ваша хата. І ваш той пляц, той городець.
То він тим двом розумним давав. А найменший, той дурний, говорить:
– А мені що, тату? Дайте мені ступу і товчок.
– Ну бери.
Поховали батька. Продали браття тоту хату та й ідуть у світ. А дурний говорить:
– Та не лишайте й мене.
– Ну то ходи.
А він бере ступу і товчок.
– Де ти то береш? – кажуть браття. – Там, де ми йдемо, дерева є доста.
– Е, що ви знаєте. То мені батько відказав.
Де догори, то він ступу несе, а де вниз, то котить. Заходять у ліс. Уже темно.
– Тут будемо ночувати, – кажуть браття. – Але лізьмо на дуба, щоб нас звірі не поїли.
Лізуть браття на дуба, та й дурний ступу за собою тягне. А тут якраз розбійники приїхали і вола привели. І котел принесли, щоб варити. Наклали вогонь, зарізали вола і варять м'ясо.
А той дурний на дубі говорить браттям:
– Я пускаю товчок.
– Та що ти! Не пускай, бо нас поб'ють.
Він не слухав їх, пустив товчок. А той загримів по галуззю і зачепився за галуззя.
– На небі гримить, буде дощ падати, – повіли розбійники.
– Я пускаю ступу, – каже дурний браттям.
– Та не роби цього. Та нас поб'ють.
Та й пустив він ступу, а ступа бриньк просто на той вогонь, на котел з м'ясом та так, що розбійників гарячим окропом забризкало, вони напудилися і повтікали.
А оден розбійник не втік. Йому жаль було за м'ясом, бо голоден був. Він вхопив кусок м'яса, та й їсть, та й впікся. А дурний зліз із дуба та й каже розбійникові:
– Чого ти тут?
– Та м'ясо їм. Та й опікся.
– Ану покажи язик, як опікся.
Той показав язик, а дурний вхопив та й кінець язика відрізав. І розбійник почав тікати і доганяти своїх. А тоті почали ще скоріше втікати, бо виділи, що в нього з рота кров тече.
Дивиться дурний – на фурі є міх грошей і міх ладану. І два коні припряжені. Міх грошей дурний поділив межи браттями. А собі взяв міх ладану. І каже браттям:
– Їдьте додому. Маєте гроші, коні, їдьте геть. Можете женитися, будуватися. А я йду світом.
Та й браття поїхали, а він висипав той ладан на вогонь, ладан згорів.