Історія України. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
королівство, ромеї відвоювали Італію й Сицилію. У 554 р. ромейські війська зайняли Бетіку (південно-східну Іспанію), Сардинію та Корсику.
Вестготи зберегли незалежність та згодом повернули Бетіку до складу свого королівства. Але вони вже не контролювали південну Галлію (Аквітанію). Ще у 486 р. германці-франки на чолі з королем Хлодвігом (481–511 рр.) з роду Меровінгів завоювали північну Галлію, а в 507 р. – Аквітанію. У 496 р. Хлодвіг та його прибічники прийняли нікейське християнство. На відміну від франків, галло-римлян та іберо-римлян, вестготи залишалися аріанами. Щоб укріпити Вестготсько-іспанську державу, у 589 р. король Рекаред прийняв ортодоксальне християнство. Але єпископи Іспанії, які сперечалися з аріанами, додали в Нікейський Символ віри слова про те, що Святий Дух походить не тільки від Бога-Отця, але й від Бога-Сина-Христа. Вони бажали підкреслити божественну суть Христа. Римські папи їх підтримали. Король франків Карл Великий (768–814 рр.) з роду Піпінідів-Каролінгів, який претендував на західноримську імператорську корону, також визнав зміни в Символі віри. Але Церква Сходу виступила проти змін в Нікейському Символі віри, тому що вважала це принизливим для третьої іпостасі Святої Трійці – Бога-Духа Святого. Великий розкол Християнської Церкви завершився у 1054 р. Утворилися Католицька Церква (латинського обряду) на чолі з Римським папою та Православна, тобто Ортодоксальна, Церква (грецького обряду), першим ієрархом якої вважається патріарх Константинопольський.
Спадкоємці Юстиніана І не змогли протистояти переселенню слов’янських племен на Балкани, захопленню більшої частини Італії ланго-бардами та натиску персів на східні провінції імперії. У 605–618 рр. перські війська шахиншаха Хосрова ІІ Парвіза (591–628 рр.) з роду Сасанідів захопили візантійську частину Вірменії, більшу частину Малої Азії, Сирію, Палестину, Єгипет. У 626 р. перси, слов’яни й авари тримали в облозі навіть Константинополь. Але уряд імператора Іраклія (610–641 рр.), вірмена за походженням, знайшов сили, щоб врятувати імперію та її столицю. Візантійські війська перейшли у контрнаступ та у 627 р. вступили навіть у Азербайджан, підвладний Сасанідам. Хозари надали допомогу ромеям у Закавказзі. За часів імператора Іраклія Ромейська держава перетворилася в переважно греко-вірменську державу. В зв’язку з тим, що влада Іраклія розповсюджувалася на території з переважно грецьким та еллінізованим (грекомовним) населенням, він прийняв стародавній грецький титул «василевс» – «цар». Вже не столична аристократія, а військова знать з фем (провінцій-військових округів) почала відігравати провідну роль у політичному житті імперії.
Після війни з персами Візантія зіткнулася з новим ворогом. В області Хіджаз на заході Аравійського півострова, в місті Мекка, приблизно в 610 р. почав проповідувати пророк нової релігії – ісламу – Мухаммед ібн Абдаллах (бл. 570–632 рр.) з роду Хашимітів арабського племені Курайш. Він вважав себе продовжувачем традицій біблейських (давньоєврейських) пророків та пророка Іси бен Мар’ям