Історія України. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
Волзька Булгарія пережила Хозарський каганат, але у 1236 р. була розгромлена монголо-татарами на чолі з Бату-ханом, онуком Чингіс хана.
Згодом протоболгари змішалися зі слов’янами та сприйняли їхню мову. Кілька століть вони були головними ворогами Ромейської імперії на Балканах. У 885 р. хан Борис І (852–889 рр.) прийняв християнство східного обряду (та ім’я Михаїл/Михайло) й став титулуватися князем. Молодший син Бориса Сімеон (893–927 рр.) проголосив себе «царем (цезарем) болгарів та греків (ромеїв)». За його правління болгари контролювали територію від Дунаю до Фессалії (Північної Греції) та від Адріатичного моря до Чорного. Але удари, завдані великим київським князем Святославом (бл. 964–972 рр.) та ромейським імператором Василієм/Василем ІІ Болгаробійцею (976-1025 рр.), знищили Перше Болгарське царство.
Протоболгарська орда[6] на чолі з молодшим сином Кубрата ханом Аспарухом не підкорилася хозарам і у 70-х роках VII ст. відійшла за Дніпро, а у 680 р. – за Дунай. Слов’яни (севери-северяни, «Сім родів»), які оселилися на колишніх візантійських землях, визнали владу Аспаруха. Так утворилася Дунайська Болгарія.
Хозарська ж держава ледве не була завойована у 737 р. арабськими військами на чолі з Мерваном ібн Мухаммадом з роду Омейядів. Але Хозарія (Хазарія), яка була вигідно розташована на Великому Шовковому шляху з Європи в Китай, швидко відновила свою економіку та політичну могутність. Приблизно з 680 р. хозари контролювали більшу частину Кримського півострова, навіть Кримську Готію. Візантія зберегла лише Херсон. Східнослов’янський племінний союз сіверян (родичів балканських северів? нащадків боранів?), центром якого був Чернігів, визнав верховну владу каганів. Значна частина сіверян мешкала в басейні Сіверського Дінця (Дону сіверян) та Приазов’ї, тобто на території Хозарського каганату. Кордоном хозарських володінь на заході був Дніпро.
Найдавніші кирилівсько-глаголичні написи, знайдені в Болгарії: а – преславський напис близько 893 р., глаголичній (перший рядок) і кирилівський (два наступні рядки); б – добруджанський кирилівський напис 943 р.
Візантійські, арабські, перські, вірменські автори називають найбільшими містами каганату Беленджер, першу столицю Семендер (на території сучасного Дагестану), Таматарху (стародавню Фанагорію на Таманському півострові, Тмутаракань), столицю Ітіль/Атіль/Атель (на річці Ітіль/Атіль/Атель). В кримських володіннях хозарів найзначнішими містами були Сугдайя (Судак), Поссідіма (городище на плато Тепсень в Коктебелі). Більшість жителів хозарської частини Таврики, завдяки діяльності Святого Стефана, єпископа Сугдаї (729 – після 741 рр.), святих братів-просвітителів Костянтина-Кирила (826–869 рр.) та Мефодія (820–885 рр.), прийняла християнство. Археологами досліджені пам’ятки салтово-маяцької культури, залишені мешканцями Хозарської держави (хозарами, булгарами, савірами, аланами, слов’янами та ін.). Дуже важливими є пам’ятки басейну Дону та Сіверського Дінця (Дону сіверян) – Салтівське,
Протоболгари – стародавній тюркський етнос.