.
перш ніж їй вдалося відімкнути замок. Джейс нетерпляче схилився над нею.
– Не дихай мені в спину, – прошипіла вона. Її руки тремтіли. Нарешті механізм спрацював, замок клацнув і відімкнувся.
Джейс поплескав її по спині.
– Я перший.
Вона завагалася, та потім відійшла вбік, щоб дозволити йому пройти. Її долоні були липкими, але не від спеки. Насправді в квартирі було прохолодно, майже холодно. Морозне повітря, що повіяло з під’їзду, жалило шкіру. Коли Клері пішла за Джейсом коротким коридором до вітальні, в неї аж мурашки по шкірі побігли.
Тут було порожньо. Зовсім порожня кімната, як і колись, коли вони в’їжджали сюди: стіни та підлога – голі, меблі зникли, навіть штори з вікон пропали. Тільки світліші квадрати на стіні вказували, де колись висіли мамині картини. Мов сновида, Клері повернулася й рушила в напрямку кухні. Джейс пішов за нею, уважно роздивляючись довкола.
Кухня була також порожня, навіть холодильник зник, а з ним і стільці, і стіл. Кухонні шафки були відчинені, а їхні пусті полиці нагадали їй дитячого віршика. Вона прокашлялася.
– Навіщо демонам наша мікрохвильовка? – запитала дівчина.
Джейс похитав головою, кінчики його губ вигнулись у легкій усмішці.
– Я не знаю, але зараз тут немає жодного демона. Я б сказав, що вони давно зникли.
Вона оглянула кухню ще раз і зауважила, що хтось прибрав пролитий соус табаско.
– Ти задоволена? – запитав Джейс. – Тут нічого немає.
Вона заперечно похитала головою.
– Я хочу оглянути свою кімнату.
Джейс виглядав так, ніби збирався щось сказати, але передумав.
– Якщо ти наполягаєш, – сказав він, сховавши лезо Серафимів у кишеню.
Світла в коридорі не було, але Клері добре орієнтувалася у власному будинку. Джейс слідував за нею. Біля входу до спальні дівчина зупинилася та взялася за круглу ручку дверей. Вона була дуже холодною, аж обпікала руку. Клері здалося, що вона схопилася за бурульку. Джейс швидко поглянув на неї, але вона вже повертала дверну ручку. Та рухалася повільно і туго, наче щось липке та в’язке заважало їй.
Раптом двері різко відчинилися, збиваючи дівчину з ніг. Її відкинуло аж до стіни. У вухах гуло. Вона перекотилася на живіт і стала на коліна.
Притиснувшись до стіни, Джейс рився у кишені зі здивованим обличчям. Навислий над ним чоловік нагадував велетня з казки: величезний, наче дуб, а в гігантській смертельно-білій руці – сокира з широким лезом. Його засмальцьоване тіло було загорнуте в рвані ганчірки, а липке волосся на голові нагадувало суцільний заплутаний клубок. Від нього смерділо отруйним потом та гнилою плоттю. Клері була рада, що не бачила його обличчя, їй і огидної спини було досить.
В руці Джейса блиснуло лезо Серафимів. Він здійняв його над собою з криком «Сансаві!»
Лезо вистрілило з жезла. Клері згадалися старі фільми, де всередині тростини були приховані багнети, що вискакували від натискання на кнопку. Але такого леза вона ніколи раніше не бачила: прозоре, мов скло, з руків’ям, що світилося,