Місто кісток. Кассандра Клэр
поліруємо це, – Джейс відсунувся вбік, і Клері побачила на столі три довгі тонкі срібні жезли, що тьмяно поблискували. На перший погляд, вони не були гострими або надто небезпечними.
– Їх зробили Залізні Сестри, наші зброярі. Це – леза Серафимів.
– Вони не схожі на ножі. А як ви їх зробили? За допомогою магії?
Алек виглядав таким нажаханим, наче вона попросила його вдягнути балетну пачку та виконати ідеальний пірует.
– Це найсмішніше про приземлених, – Джейс сказав, ні до кого конкретно не звертаючись. – Наскільки одержимі магією можуть бути ті, хто навіть не знає, що означає це слово.
– Я знаю, що воно означає, – огризнулася Клері.
– Не знаєш, тобі це лише здається. Магія – темна стихійна сила, а не тільки мерехтливі чарівні палички, магічні кришталеві кулі та золоті рибки, що розмовляють.
– Я і не говорила про золотих рибок…
Заперечно похитавши рукою, Джейс перервав її.
– Якщо просто назвати електричного вугра гумовою качечкою, він нею не стане, правда? І хай Бог допоможе бідоласі, що вирішить прийняти ванну з такою «іграшкою».
– Ти щось вигадуєш, – зауважила Клері.
– Ні! – сказав Джейс з неабиякою гідністю.
– Так, вигадуєш, – досить несподівано сказав Алек. – Слухай, ми не займаємося магією, гаразд? – додав він, не дивлячись на Клері. – Це все, що тобі потрібно знати.
Клері хотіла щось відповісти йому, але стрималася. Було схоже на те, що Алеку вона давно не подобалася. Не було сенсу загострювати ці стосунки. Вона повернулася до Джейса.
– Годж дозволив мені піти додому.
Джейс мало не впустив лезо Серафима, яке тримав у руці.
– Що він сказав?
– Щоб переглянути мамині речі, – виправилася вона. – Якщо ти підеш зі мною.
– Джейсе, – видихнув Алек, але Джейс проігнорував його.
– Якщо ти справді хочеш довести, що мої мама чи тато були Мисливцями за тінями, потрібно переглянути мамині речі. Те, що від них залишилося.
– Вниз кролячою норою, – криво посміхнувся Джейс. – Гарна думка. Якщо ми підемо просто зараз, у нас буде три-чотири години до смеркання.
– Піти з вами? – запитав Алек, коли Клері та Джейс рушили до дверей. Клері озирнулася. Він вже зводився з крісла, в очах була надія.
– Ні, – Джейс навіть не обернувся. – Все гаразд. Ми з Клері самі впораємося.
Алек обпік Клері кислотним поглядом. Вона зраділа, коли двері зачинилися. Джейс пішов уперед коридором, Клері майже бігла, аби встигати за його замашними кроками.
– Маєш ключі від будинку?
Клері глянула на свої кросівки.
– Так.
– Добре. Ми могли б проникнути до квартири і без них, та тоді більше шансів привернути непотрібну увагу.
– Як скажеш.
Хол переходив у вестибюль з мармуровою підлогою. В одній зі стін були чорні металеві дверцята. Лише тоді, коли Джейс натиснув на кнопку поруч з ними й стіна засвітилася, Клері зрозуміла, що це ліфт. Він