Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
І та Катерини II за поневолення України, та й взагалі на адресу царизму; схвальна згадка про декабристів; ідея федеративної республіки. У «Книзі буття українського народу» з великою силою і пафосом звучить ідея національної і політичної суверенності України і водночас ідея рівноправності всіх слов’ян. Це ті ідеї, що панують і в поезії Шевченка.
В історії придушення царизмом українських рухів викриття (за доносом провокатора) і розгром Кирило-Мефодіївського братства – одна з найтрагічніших подій, з найдалекосяжнішими наслідками. Була зупинена хвиля національного відродження, що обіцяла стати високою і могутньою. Була в зародку придушена, покарана і розсіяна молода талановита національна інтелігенція і на десятиліття затримане її формування в подальшому.
Слідство не довело членства Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві («действовал отдельно, увлекаясь собственно испорченностью»). Але ореол його поезії осявав і діяльність братчиків, і саме ім’я братства, а отож збільшував його небезпечність в очах уряду. Тому, вважало слідство, «по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников».
Тому й покарано його найтяжче: «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».
Пропозиції Третього Відділення про покарання кирило-мефодіївців Микола І підтвердив. Лише у вироку Шевченкові з’явилося додаткове формулювання: «под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать». Його додав сам Микола І. Пізніше Шевченко скаже, що навіть трибунал під головуванням самого сатани не міг би придумати для нього жорстокішої кари…
«У казематі»… Несподівана катастрофа у розквіті творчості, катастрофа друзів і спільної справи породила тяжкі переживання, але не вбила в Шевченкові поета. За гнітючих обставин ув’язнення, настирливих допитів і тривожних очікувань він протягом менш як двох місяців написав 12 поезій, що дають психологічно яскраву картину його душевного стану, а йому самому тоді, певно, давали можливість охороняти свій внутрішній світ від рутинної брутальності каземату, концентрованого вираження неволі («В неволі тяжко, хоча й волі, // Сказать по правді, не було»).
Пізніше, більш як через 10 років, повертаючись із заслання, він у Москві переписав ці вірші, об’єднавши їх у цикл, якому дав назву «У казематі»; до них додав вірш «Згадайте, братія моя…», написаний 1847 року по прибутті на заслання, в Орській фортеці, – його він поставив першим як такий, що мав бути ідейним та емоційним ключем до всього циклу.
Ці 12 віршів належать до перлин Шевченкової лірики і засвідчують, що і в екстремальній ситуації ув’язнення він зберіг властиву йому широчінь і різнорідність